АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ МЕДИЧНОГО ТУРИЗМУ В УКРАЇНІ

Abstract

У дисертації здійснено комплексне дослідження теоретико-правових засад становлення і розвитку медичного туризму в Україні, визначено проблеми його адміністративно-правового забезпечення та розроблено пропозиції з удосконалення національного законодавства в цій сфері. Сформульовано визначення змісту поняття «медичний туризм», під яким запропоновано розуміти вид туристичної діяльності, метою якої є отримання медичної допомоги щодо лікування та/або діагностики захворювань або проведення медичних процедур і маніпуляцій. Специфічними ознаками медичного туризму визнано: отримання медичної допомоги за межами місця проживання; спрямування на отримання медичної допомоги; лікування захворювань та/або проведення діагностики. На підставі аналізу змісту поняття «медичний туризм» виокремлено три групи наукових підходів щодо його розуміння: 1) залежно від характеру переміщення особи, метою якої є отримання медичної допомоги: внутрішній медичний туризм, в’їзний медичний туризм, виїзний медичний туризм; 2) залежно від мети: оздоровчий (санаторно-курортний), лікувально-діагностичний, пов’язаний із репродуктивно-фізіологічними процесами, реабілітаційний; 3) залежно від статусу фізичних осіб, які потребують отримання медичної допомоги: дитячий, для осіб з інвалідністю, для осіб, які мають хронічні та/або рідкісні захворювання, для осіб, які перебувають у невідкладних станах, для вагітних жінок. Виокремлено ознаки адміністративно-правового забезпечення розвитку медичного туризму, до яких віднесено: 1) поєднання публічного та приватного інтересу під час здійснення управлінського впливу держави на суб’єктів медичного туризму; 2) об’єкт правового регулювання; 3) застосування адміністративно-правових засобів та заходів забезпечення розвитку медичного туризму; 4) гарантії юридичного закріплення, реалізації, охорони, захисту і відновлення прав та інтересів суб’єктів медичного туризму тощо. Сформульовано авторське визначення поняття адміністративно-правового забезпечення розвитку медичного туризму. Виділено специфічні принципи медичного туризму, а саме: конфіденційність; безоплатність виїзного медичного туризму (за кошти державного бюджету) для громадян України, у випадках неможливості надання медичної допомоги на території України; поєднання публічного і приватного інтересу в наданні послуг, пов’язаних з медичним туризмом; державної підтримки та заохочення для надавачів послуг у сфері медичного туризму. Визначено три етапи формування правової основи медичного туризму в Україні: 1 етап (1992–1999 рр.) – становлення (апробація) національного законодавства про медичний туризм; 2 етап (2000–2019 рр.) – формування (диференціація) правових основ функціонування медичного туризму; 3 етап (2020 р. – дотепер) – удосконалення (уніфікація) правового регулювання відносин у сфері медичного туризму. Розкрито особливості кожного з них. Визначено фактори, що перешкоджають адміністративно-правовому забезпеченню розвитку медичного туризму в Україні, до яких віднесено: політичні, економічні та юридичні. Сформульовано авторське визначення понять «суб’єкти медичного туризму» та «учасники медичного туризму». Обґрунтовано доцільність розмежування цих понять. Вказано, що не кожен суб’єкт відносин у сфері медичного туризму є безпосереднім учасником правовідносин з медичного туризму, але кожен учасник є суб’єктом медичного туризму. Поняття «суб’єкт» є ширшим за змістовним навантаженням, а поняття «учасник» – похідним від нього. Класифіковано суб’єктів, які забезпечують адміністративно-правове регулювання відносин у сфері медичного туризму в Україні за повноваженнями, на: 1) суб’єкти, які формують і реалізують державну політику у сфері медичного туризму; 2) суб’єкти, які здійснюють професійну діяльність з надання послуг у сфері медичного туризму; 3) суб’єкти, які мають приватний інтерес у сфері медичного туризму. Запропоновано критерії класифікації до визначення видів адміністративних договорів у сфері медичного туризму: за суб’єктним складом, за характером взаємовідносин між сторонами договору, за юридичними властивостями, за змістом. До функцій адміністративного договору у сфері медичного туризму віднесено антиколізійну, правотворчу та функцію уніфікації локальної нормотворчості. Розкрито зміст поняття «форми адміністративно-правового забезпечення розвитку медичного туризму». Встановлено відсутність визначення у правовій формі професійно-кваліфікаційних вимог до експертів компаній-провайдерів медичного туризму, що є недоліком адміністративно-правового забезпечення медичного туризму. Визначено види адміністративно-правових засобів розвитку медичного туризму: ліцензування надання медичних послуг і медичного обслуговування у сфері медичного туризму; ліцензування туристичної діяльності у межах надання туристичних та супутніх послуг у сфері медичного туризму; інші дозвільні та реєстраційні процедури, акредитація медичних закладів, які надають відповідні послуги, стандартизація та сертифікація таких послуг і туристичної діяльності у сфері медичного туризму, атестація медичних працівників, зокрема експертів компаній – провайдерів медичних послуг у сфері медичного туризму, державна підтримка розвитку медичного туризму. Аргументовано потребу в удосконаленні законодавства з питань ліцензування діяльності у сфері медичного туризму внаслідок особливостей і специфіки медичних послуг як елемента туристичного продукту. Доведено доцільність запровадження на законодавчому рівні акредитації закладів охорони здоров’я з урахуванням ризикованості медичної діяльності для здоров’я і життя споживачів медичних послуг та з метою наявності реального якісного кадрового, матеріально-технічного й організаційного забезпечення їх надання. Обґрунтовано доцільність створення Єдиного інформаційного реєстру медичних закладів (національних та іноземних), з якими існують домовленості (укладені договори) у сфері медичного туризму. Під адміністративно-правовими заходами забезпечення розвитку медичного туризму запропоновано розуміти систему передбачених адміністративно-правовими нормами владних прийомів і способів здійснення адміністративно-правового впливу спеціально уповноважених органів і посадових осіб на свідомість і волю суб’єктів, що здійснюють діяльність у сфері медичного туризму, на підставі збалансованості примусу та заохочення з метою запобігання, виявлення та припинення правопорушень у цій сфері, відвернення можливих шкідливих наслідків, відновлення правового становища, а у разі необхідності притягнення винних до відповідальності. З урахуванням визначених Стратегією розвитку туризму та курортів на період до 2026 року загальних напрямів і тенденцій удосконалення розвитку туристичної та курортної галузі обґрунтовано доцільність забезпечення розвитку курортів, зокрема для ефективного розвитку медичного туризму. Проаналізовано підстави адміністративної відповідальності за порушення законодавства у сфері медичного туризму. Сформульовано визначення поняття адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері медичного туризму як застосування суб’єктами владних повноважень, регламентованих нормами адміністративного законодавства примусових заходів впливу, що передбачають настання матеріальних, моральних, майнових та організаційних наслідків.