ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ПРИМУСОВИХ ЗАХОДІВ ПІД ЧАС ПРИМУСОВОГО ВИКОНАННЯ УХВАЛ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ

Abstract

. У статті досліджено особливості застосування примусових заходів під час примусового виконання ухвал у цивільних справах. Встановлено, що ефективність процедури примусового виконання ухвал у цивільних справах значною мірою залежить від дієвості механізму застосування примусових заходів. На теперішній час, у доктрині цивільного процесуального права відсутній єдиний підхід до розуміння юридичної природи та сутності заходів процесуального примусу. Але головним питанням залишається визначення обсягу повноважень суду, визначення меж застосування державного примусу, а також забезпечення, на доктринальному рівні, а потім і на рівні методологічної визначеності в правозастосовній практиці, уніфікованого механізму застосування примусових заходів. Системний аналіз правового регулювання таких заходів державного примусу як привід боржника (ст. 438 ЦПК України), примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи (ст. 439 ЦПК України), тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України (ст. 441 ЦПК України) і практики правозастосування на етапі виконання ухвал суду дозволяє дійти висновку про їх недостатню ефективність. Обсяг повноважень суду в частині вирішення питання щодо застосування будь-яких заходів примусового характеру повинен обмежуватися критеріями допустимості, доцільності та вимогами невідворотності настання цивільно-процесуальних наслідків, визначених в ухвалі суду. Обґрунтовано необхідність внесення змін до процесуального законодавства і запропоновано конкретні варіанти правового регулювання найбільш дієвих заходів державного примусу в процесу виконання ухвал суду. Наголошено на необхідності врахування зарубіжного досвіду правової регламентації означених процедур та розширення відповідного правового інструментарію працівників органів Державної виконавчої служби та приватних виконавців у цій сфері.