Стаття присвячена вирішенню комплексу теоретичних та практичних проблем доктрини цивільного права, пов’язаних із визначенням
правосуб’єктності особи у цифровому середовищі. Для досягнення зазначеної мети були поставлені такі завдання як розкрити феномен
цифрової/віртуальної особистості, виявити особливість правосуб’єктності у цифровому середовищі, розробити пропозиції щодо подаль-
ших наукових розвідок у цьому напряму. Науково-теоретичне підґрунтя дослідження становлять праці фахівців у галузі філософії, теорії
права цивільного права, права інтелектуальної власності. Наголошено доцільність розрізняти дві групи учасників цифрових відносин:
штучно створеного учасника цифрових відносин та цифрову/віртуальну особу, що має цифрову ідентичність та є суб’єктом реальних
відносин у матеріальному світі. Запропоновано позицію, що цифрова/віртуальна особистість є певною конструкцією, що має доступ
до участі у відносинах у цифровому середовищі. Цифрова/віртуальна особа – це учасник цифрових, що має відповідну електронну
ідентифікацію як фізична, юридична особа, органи публічного управління. цифрова правосуб’єктність особи має прив’язку не до факту
народження або віку, а до складу юридичних фактів: отримання доступу до цифрового середовища та електронної ідентифікації. Визна-
чено, що цифрова правосуб’єктність особи є складовою частиною загальної правосуб'єктності. Такий підхід дозволяє чітко розмежувати
реальну особу від створеної у цифровому просторі штучної особистості. Підкраслено, що правосуб'єктність дитини як цифрової особи
має свої особливості, зумовлені її віком і обмеженою дієздатністю. У цифровому просторі дитина може користуватися окремими пра-
вами, такими як право на доступ до інформації та освіти.
Стаття присвячена вирішенню комплексу теоретичних та практичних проблем доктрини цивільного права, пов’язаних із визначенням
правосуб’єктності особи у цифровому середовищі. Для досягнення зазначеної мети були поставлені такі завдання як розкрити феномен
цифрової/віртуальної особистості, виявити особливість правосуб’єктності у цифровому середовищі, розробити пропозиції щодо подаль
ших наукових розвідок у цьому напряму. Науково-теоретичне підґрунтя дослідження становлять праці фахівців у галузі філософії, теорії
права цивільного права, права інтелектуальної власності. Наголошено доцільність розрізняти дві групи учасників цифрових відносин:
штучно створеного учасника цифрових відносин та цифрову/віртуальну особу, що має цифрову ідентичність та є суб’єктом реальних
відносин у матеріальному світі. Запропоновано позицію, що цифрова/віртуальна особистість є певною конструкцією, що має доступ
до участі у відносинах у цифровому середовищі. Цифрова/віртуальна особа – це учасник цифрових, що має відповідну електронну
ідентифікацію як фізична, юридична особа, органи публічного управління. цифрова правосуб’єктність особи має прив’язку не до факту
народження або віку, а до складу юридичних фактів: отримання доступу до цифрового середовища та електронної ідентифікації. Визна
чено, що цифрова правосуб’єктність особи є складовою частиною загальної правосуб'єктності. Такий підхід дозволяє чітко розмежувати
реальну особу від створеної у цифровому просторі штучної особистості. Підкраслено, що правосуб'єктність дитини як цифрової особи
має свої особливості, зумовлені її віком і обмеженою дієздатністю. У цифровому просторі дитина може користуватися окремими пра
вами, такими як право на доступ до інформації та освіти.
