ЦИФРОВА ПРАВОСУБ’ЄКТНІСТЬ ОСОБИ У ЦИФРОВОМУ СЕРЕДОВИЩІ

Abstract

Стаття присвячена вирішенню комплексу теоретичних та практичних проблем доктрини цивільного права, пов’язаних із визначенням правосуб’єктності особи у цифровому середовищі. Для досягнення зазначеної мети були поставлені такі завдання як розкрити феномен цифрової/віртуальної особистості, виявити особливість правосуб’єктності у цифровому середовищі, розробити пропозиції щодо подаль- ших наукових розвідок у цьому напряму. Науково-теоретичне підґрунтя дослідження становлять праці фахівців у галузі філософії, теорії права цивільного права, права інтелектуальної власності. Наголошено доцільність розрізняти дві групи учасників цифрових відносин: штучно створеного учасника цифрових відносин та цифрову/віртуальну особу, що має цифрову ідентичність та є суб’єктом реальних відносин у матеріальному світі. Запропоновано позицію, що цифрова/віртуальна особистість є певною конструкцією, що має доступ до участі у відносинах у цифровому середовищі. Цифрова/віртуальна особа – це учасник цифрових, що має відповідну електронну ідентифікацію як фізична, юридична особа, органи публічного управління. цифрова правосуб’єктність особи має прив’язку не до факту народження або віку, а до складу юридичних фактів: отримання доступу до цифрового середовища та електронної ідентифікації. Визна- чено, що цифрова правосуб’єктність особи є складовою частиною загальної правосуб'єктності. Такий підхід дозволяє чітко розмежувати реальну особу від створеної у цифровому просторі штучної особистості. Підкраслено, що правосуб'єктність дитини як цифрової особи має свої особливості, зумовлені її віком і обмеженою дієздатністю. У цифровому просторі дитина може користуватися окремими пра- вами, такими як право на доступ до інформації та освіти.

Стаття присвячена вирішенню комплексу теоретичних та практичних проблем доктрини цивільного права, пов’язаних із визначенням правосуб’єктності особи у цифровому середовищі. Для досягнення зазначеної мети були поставлені такі завдання як розкрити феномен цифрової/віртуальної особистості, виявити особливість правосуб’єктності у цифровому середовищі, розробити пропозиції щодо подаль ших наукових розвідок у цьому напряму. Науково-теоретичне підґрунтя дослідження становлять праці фахівців у галузі філософії, теорії права цивільного права, права інтелектуальної власності. Наголошено доцільність розрізняти дві групи учасників цифрових відносин: штучно створеного учасника цифрових відносин та цифрову/віртуальну особу, що має цифрову ідентичність та є суб’єктом реальних відносин у матеріальному світі. Запропоновано позицію, що цифрова/віртуальна особистість є певною конструкцією, що має доступ до участі у відносинах у цифровому середовищі. Цифрова/віртуальна особа – це учасник цифрових, що має відповідну електронну ідентифікацію як фізична, юридична особа, органи публічного управління. цифрова правосуб’єктність особи має прив’язку не до факту народження або віку, а до складу юридичних фактів: отримання доступу до цифрового середовища та електронної ідентифікації. Визна чено, що цифрова правосуб’єктність особи є складовою частиною загальної правосуб'єктності. Такий підхід дозволяє чітко розмежувати реальну особу від створеної у цифровому просторі штучної особистості. Підкраслено, що правосуб'єктність дитини як цифрової особи має свої особливості, зумовлені її віком і обмеженою дієздатністю. У цифровому просторі дитина може користуватися окремими пра вами, такими як право на доступ до інформації та освіти.