Abstract:
Порівняльний аналіз загальних положень про правочини та спеціальних положень про корпоративний договір з урахуванням правила про застосування загальної норми права тільки за відсутності спеціальної норми права зумовлює логічний висновок про те, що корпоративний договір слід вважати нікчемним правочином за умови недодержання письмової форми договору, що прямо передбачено спеціальними законами. Окрім того, додатковими умовами дійсності корпоративного договору є визначені законом умови про те, що такий договір може бути оплатним або безоплатним, а додатковими сторонами договору, поруч з учасниками (акціонерами) товариства, можуть бути саме товариство та треті особи. При цьому недодержання вказаних вимог теж зумовлює правовим наслідком нікчем- ність корпоративного договору. Однак у даному випадку складно говорити про нікчемність корпоративного договору, оскільки більш конкретне регулювання умов укладення цього договору на оплатних чи безоплатних засадах відсутнє у нормах спеціальних законів. Аналогічно, має місце ситуація й щодо додаткових сторін корпоративного договору. Не відомо, у яких випадках корпоративний договір може бути укладено тільки між учасниками товариства, а коли такий договір дозволяється укладати з товариством чи третіми особами, як додатковими сторонами договору. Тобто і у першому, і у другому випадку корпоративний договір укладається на умовах, щодо яких виникла домовленість між сторонами договору і щодо яких немає прямої заборони закону. Тому складно уявити на практиці, у яких випадках корпоративний договір буде нікчемним за умови недотримання вимог про оплатність чи безоплатність, чи про додаткових сторін договору. Швидше тут може йти мова про оспорюваність зазначених положень корпоративного договору. Проте й у разі звернення особи до суду з відповідними позовними вимогами за результатами розгляду справи мають бути виявлені та встановлені певні обмеження чи заборони, що випливають з додаткових умов закону, статуту товариства чи зі змісту договору або з суті відносин, що склалися між учасниками товариства та / або іншими (додатковими) сторонами договору.
Отже, на підставі аналізу цивілістичних засад чинності правочину та умов укладення договору доведено, що регулятивна функція корпоративного договору проявляється шляхом досягнення згоди щодо істотних умов договору з урахуванням вимог актів цивільного законодавства та локальної правотворчості, звичаїв ділового обороту, вимог розумності, справедливості та вимог, що випливають із суті відносин між сторонами договору.
