У статті автор зосереджує увагу на важливості для вітчизняного правозастосування проблеми чіткого, експліцитного формулювання Верховним Судом у своїх постановах висновків щодо застосування норм права, викладає формулу такого висновку як квазінорми. Стаття також пропонує розмежовувати серед висновків касаційної інстанції у питаннях права ті, що становлять правове «ядро» рішення, тобто його ratio decidendi, та ті, у яких викладається пояснення мотивів або думка суду стосовно питань, від вирішення яких не залежало рішення у справі (dicta). Автор пропонує для розвитку техніки викладення висновків текстуально ідентифікувати ratio decidendi та obiter dictum. У випадках, коли висновки не ідентифіковані, як допоміжний інструмент пропонується така ідентифікація під час розгляду палатами питання про відступ, в тому числі із застосуванням «тесту Уембо». Окрема увага у статті присвячена проблемі невідповідності більш пізніх висновків колегій існуючим правовим позиціям палат. Такі випадки невідповідності пропонується позначати як висновки per incuriam без потреби відступу від них для підтвердження їх необов’язковості для врахування судами. Стаття також розкриває, як Велика Палата Верховного Суду вирішила питання значення висновків Верховного Суду у постановах про направлення справ на новий розгляд на користь їх обов’язковості. Окремий розділ статті присвячений проблемі відступів від висновків Верховного Суду. Підкреслюються переваги палатного механізму відступу для процесу формування і зміни практики у порівнянні з альтернативою у вигляді узагальнень судової практики Пленумом. В контексті дискусії про перспективну і ретроспективну «дію» правових висновків Верховного Суду у випадку зміни практики автор пропонує принаймні забезпечити стабільність правозастосування в межах однієї справи, зокрема із застосуванням доктрини «права справи». Стаття також торкається проблеми прихованих відступів, коли позиція суду фактично змінюється без формального відступу від попередніх висновків, що загалом характеризується як негативне явище для правової визначеності.
The author focuses his attention on the importance for the development of the national jurisprudence of the problem of clear, explicit formulation by the Supreme Court of its opinions on questions of law. He offers the formula for a Court’s opinion, which has to be formulated as a quasi-norm. The article also proposes to distinguish among the cassation court’s opinions on matters of law those that constitute the legal "core" of the ruling, i.e. its ratio decidendi, and those in which the supplementary explanation of the Court’s logic is given or the opinion of the Court regarding secondary issues which do not affect the decision, i.e. dicta. The author recommends identifying ratio decidendi and obiter dictum structurally in a respective ruling. In cases where these parts of motives are not clearly distinguished, such identification can take place as an auxiliary tool while the respective chamber of the Supreme Court is deciding upon possible overruling, with possible use of the "Wambaugh test". Particular attention in the article is devoted to the problem of inconsistency of later opinions of the Court’s collegiums with the existing jurisprudence of the SC chambers. Such cases of inconsistency are proposed to be marked as per incuriam without the need to overrule the per incuriam opinions in order to confirm their lack of a binding effect for other courts. The article also reveals how the SC Grand Chamber resolved the issue of the effect of the Court's opinions on the matters of law expressed in rulings ordering retrials of cases in favor of them having usual binding effect. A separate section of the article is devoted to the problem of overruling by the Supreme Court of its own precedents. The article focuses on benefits of the chamber overruling mechanism for the process of formation and changes in jurisprudence in comparison with the alternative tool which is the mechanism of generalizations of jurisprudence as it was performed by the SC Plenum. In the context of the discussion about the prospective and retrospective "effect" of overruling by the Supreme Court of its opinions, the author proposes to at least ensure the stability of the case-law within one court case, in particular with the application of the "law of the case" doctrine. The article also points out the problem of the so called stealth overruling, when the Court's view on a particular matter of law actually changes without a formal overruling of previous precedents, which is generally characterized as a phenomenon negatively affecting legal certainty.
