У статті розглянуто революційну правосвідомість, яка була введена у правовий дискурс завдяки Декретам «Про суд» № 1, 2 та 3, а також Тимчасовим положенням про народні суди і революційні трибунали УСРР.
З позиції автора, революційна правосвідомість не є правосвідомістю у загальному розумінні, а становить собою санкціоновану радянською владою свавільну дискрецію. Подібна ситуація склалася через використання логічної помилки – підміни понять, де дискрецію та розсуд у декретах радянської влади було замінено на поняття правосвідомість чи совість. Разом з тим у цих актах неодностайним є використання понять революційний та соціалістичний, що сталося через ігнорування владою чіткого їх розуміння, а відтак правового нігілізму. Відсутність меж та обмежень дискреції спровокувала використання невиправданого насильства під час встановлення радянської окупації на землях які увійшли до складу СРСР після його проголошення, шляхом свавілля. Подібне правове регулювання автор визнає таким, що не могло мати нічого спільного з принципами правовладдя та справедливості які відомі нині.
Побіжно аналізований вплив революційної правосвідомості, як правового хаосу, на подальше становлення «соціалістичної законності», й досить різку зміну курсу від вільного встановлення правових норм будь-яким суб’єктом, на збільшення правового регулювання шляхом введення казуїстичних норм.
Висвітлено що зарегульованість правозастосування у СРСР стала причиною ще більшого використання розсуду правозастосувачами, що на думку певних тогочасних дослідників, що становило загрозу законності.
Висловлено припущення що через викривлене розуміння та використання дискреції та розсуду, сучасні дослідники, подекуди вбачають у них поле для корупції та свавілля, оскільки використовують для формування таких висновків архаїчне, радянізоване бачення.
The article examines the revolutionary legal consciousness that was introduced into the legal discourse through Decrees «On Court» No. 1, 2 and 3, as well as the Provisional Regulations on People's Courts and Revolutionary Tribunals of the Ukrainian SSR.
From the author's point of view, revolutionary legal consciousness is not legal consciousness in the general sense, but rather arbitrary discretion sanctioned by the Soviet authorities. This situation arose due to the use of a logical fallacy – the substitution of concepts, where discretion and judgment in the decrees of the Soviet authorities were replaced by the concepts of legal consciousness or moral sense. At the same time, the use of the concepts of revolutionary and socialist is not unanimous in these acts, which was due to the authorities' ignoring their clear understanding and, consequently, legal nihilism. The absence of limits and restrictions on discretion provoked the use of unjustified violence during the establishment of Soviet occupation in the lands that became part of the USSR after its proclamation, through arbitrary means. The author recognises that such legal regulation could not have anything to do with the principles of the rule of law and justice as they are known today.
The author briefly analyses the impact of revolutionary legal consciousness as legal chaos on the further development of "socialist legality", and a rather sharp change of course from free establishment of legal norms by any subject to an increase in legal regulation through the introduction of casuistic norms.
The author highlights that overregulation of law enforcement in the USSR led to an even greater use of discretion by law enforcement, which, according to some researchers of that time, posed a threat to legality.
The author suggests that due to a distorted understanding and use of discretion and judgement, modern researchers sometimes see them as a field for corruption and arbitrariness, since they use an archaic, sovietised vision to form such conclusions.
