Виділено достатньо багато критеріїв для визнання людей нерівними. Ще більше можна навести прикладів порушення прав людини в Україні. Частина із цих порушень спостерігалася повсякчас, а воєнний стан лише став своєрідним каталізатором. Окремі порушення викликані війною і воєнним станом. У будь-якому випадку порушення прав людини мають ретельно документуватися. Вимагати відновлення порушених прав потрібно у держави Україна, у держави агресора – російської федерації, у підприємств, установ, організацій та інших людей. Місцем змагання за відновлення прав людини можуть бути національні (органи прокуратури, центральні і місцеві органи виконавчої влади, загальні і спеціалізовані суди, Конституційний Суд України), а також іноземні (ЄСПЛ та інші міжнародні судові інституції, зокрема й ті, які сьогодні лише формуються) судові та адміністративні органи. У будь-якому випадку оприлюднення негативних прикладів порушення прав людини на наукових заходах (особливо за участі представників держави, правозахисних організацій, іноземців), у соціальних мережах (зокрема і за посередництва відомих журналістів і блогерів) уже є достатнім сигналом для суспільства і держави, що має сприяти відновленню порушених прав людини.
There are enough criteria for recognizing people as unequal. There are even more examples of human rights violations in Ukraine. Some of these violations were observed all the time, and the martial law only became a kind of catalyst. Some violations are caused by war and martial law. In any case, human rights violations must be carefully documented. It is necessary to demand the restoration of violated rights from the state of Ukraine, from the state of the aggressor – the russian federation, from enterprises, institutions, organizations and other people. The place of competition for the restoration of human rights can be national (prosecution bodies, central and local bodies of executive power, general and specialized courts, the Constitutional Court of Ukraine), as well as foreign (ECtHR and other international judicial institutions, including those that are only being formed today). judicial and administrative bodies. In any case, publicizing negative examples of human rights violations at scientific events (especially with the participation of state representatives, human rights organizations, foreigners), in social networks (in particular, through the mediation of well-known journalists and bloggers) is already a sufficient signal for society and the state that should contribute to the restoration of violated human rights.