Abstract:
Принцип остаточності рішення суду (res judicata) є багатоаспектним феноменом, який охоплює як остаточність вольового акту органу правосуддя, тобто результату вирішення справи (вольовий компонент), так і преюдиціальне значення для вирішення наступних справ у визначених законом випадках встановлених у цій справі обставин (фактичний компонент).
Дослідження природи судового рішення як трикомпонентної, а саме як такої, що поєднує в собі (1) фактичні, (2) правові елементи (що в сукупності складають обґрунтування судового рішення) та (3) вольовий елемент, в якому втілюється власне рішення, дозволяють більш повно осягнути зазначені вище аспекти дії res judicata. А дослідження та запозичення таких відомих західній правовій традиції процесуальних інструментів як естоппель дають практичне підґрунтя для викладених вище теоретичних висновків. Адже у двох видах естоппеля: (1) collateral estoppel або issue estoppel, або issue preclusion, тобто преюдиції, та (2) cause of action estoppel або claim (defense) preclusion, з допомогою яких реалізується принцип res judicata, власне і втілені відповідно механізми забезпечення остаточності результату вирішення судом спору стосовно факту (остаточність фактичного компоненту рішення суду) та остаточність вирішення судом всієї справи (остаточність втіленої у рішенні суду волі органу правосуддя).
Поряд з тим, що преюдиція стосується питань факту, а процесуальні закони закріплюють і деталізують випадки, у яких саме встановлені судом в іншій справі факти, а не їх юридична кваліфікація цим судом має преюдиціальне значення для іншого суду при вирішенні іншої справи, відкритим для подальших наукових досліджень залишається питання надання преюдиціального значення оцінкам юрисдикційного органу певних обставин. Підгрунтя для такої дискусії закладають положення процесуальних кодексів, відповідно до яких наприклад висновок ЄСПЛ стосовно порушення державною положень Конвенції є підставою для перегляду справи. Такий висновок ЕСПЛ, хоча й остаточно викладається у резолютивній частині рішення, за своєю природою є висновком у питанні права, з необхідністю, а не внаслідок вольового акту, витікає з аналізу ЕСПЛ фактів справи та застосування до них права, а тому є саме правовою оцінкою цих фактів. Разом з тим, проблематичним видається застосування тут національним судом загального підходу та відмова визнати обов’язкове, преюдиціальне значення для національного суду такої оцінки. Натомість теоретичні напрацювання, на які спирається доктрина res judicata, як було зазначено на початку цього дослідження, не обмежують преюдицію тільки питаннями факту, що дозволяє в деяких випадках визнати можливість її поширення і на питання права.
