У статті викладено результати порівняльного аналізу доктрини res judicata у системах континентальної правової традиції із зосередженням уваги на різних підходах до вирішення питань про те, чи є res judicata інститутом матеріального чи процесуального права, яким чином суд застосовує цей принцип (за заявою сторони чи з власної ініціативи). Автор розкриває специфіку застосування властивого всім правовим системам цивільного права трискладового тесту тотожності сторін, предмету та підстав позову як необхідної умови дії принципу res judicata. Також у статті відзначено притаманний всім дослідженим правовим системам вузький обсяг res judicata, який охоплює резолютивну частину остаточного судового рішення із визнанням того, що на висновки мотивувальної частини преклюзивна дія принципу не поширюється, хоча вони враховуються у трискладовому тесті при вирішенні питання, чи є справи тотожними.
The article presents the results of a comparative analysis of the res judicata doctrine in legal systems of the continental legal tradition, it focuses on different approaches to deciding whether res judicata is an issue of substantive or procedural law, and on how courts apply this principle (upon a party's motion or sua sponte). The author uncovers the features of application of the triple identity test (identity of parties, claim and cause of action) as a necessary condition for the principle of res judicata to apply which is inherent in all civil law systems. The article also notes that continental jurisdictions developed the narrow scope of res judicata, which covers the operative part of a final judgment and recognizes that the court's motives do not have the preclusive effect according to this principle, although they are to be taken into account as a part of the triple identity test.
