Короткий опис(реферат):
У статті розкрито співвідношення доктрини преюдиціальних фактів та принципу res judicata. Досліджено властиві різним правовим системам підходи до питання про обов’язковість встановлених судовим рішенням в іншій справі фактів. У статті показано різні підходи до преюдиції – від обмеження її до рівня спростовної презумпції факту до найбільш широкого трактування, яке охоплює не тільки питання факту, а й обов’язковість висновків суду стосовно юридичного значення встановленого факту. Проаналізовано судову практику у вирішенні питання про умови, за яких встановленим рішенням суду в іншій справі фактам може бути надано преюдиціальне значення в господарській справі. З посиланням на напрацювання у країнах з розвиненою доктриною преюдиції або побічного естоппеля сформульовано пропозиції до виокремлення у практиці вітчизняних судів умов, за яких встановлені в інших справах факти можуть набувати значення преюдиціальних. Особливу увагу приділено віднесенню до преюдиціальності умови про належність встановленого у більш ранній справі факту до предмета доведення у цій справі. У статті зроблено наголос на стадійності вирішення питання про преюдиціальне значення факту, яке суд здійснює за заявою учасника, який несе тягар доведення. Розмежовано дії, які суд у цьому процесі зобов’язаний вчинити ex officio, і ті, які повинні бути ініційовані відповідним учасником. Стаття також вказує на необхідність приведення практики надання преюдиціального значення фактам у справах з неідентичним складом учасників до тих підходів, які властиві правовим системам з розвиненою доктриною преюдиції.
Замість закріпленої зараз можливості визнання преюдиціального значення фактів, встановлених в одній справі стосовно учасника, за заявою цього ж учасника у наступній справі з можливістю іншого учасника наступної справи, який не брав участі у розгляді першої справи, спростувати ці факти, слід перейти до практики надання можливості посилатися у наступній справі на встановлені у першій справі стосовно учасника обох справ обставини як на преюдиціальні тільки учаснику другої справи, який у першій справі участі не брав.
