У тезах зазначено, що, з одного боку, Україні потрібні фахівці-судді, які якісно і професійно розглядатимуть спори, пов’язані із порушеннями антимонопольно-конкурентного законодавства. Порівняння ситуації із Вищим антикорупційним судом виводить на висновок про необхідність утворення Вищого антимонопольно-конкурентного суду. Проте, з іншого боку, сучасні фінансові реалії держави та забезпечення суддів вказують на необхідність вибору іншого варіанту. Видається, логічним залишити справи у спорах про порушення антимонопольно-конкурентного законодавства у юрисдикції господарських судів (як це визначено пунктом 7 частини 1 статті 20 ГПК України), а окремі категорії спорів віднести до юрисдикції нового суду з питань інтелектуальної власності (як це визначено пунктами частини 2 статті 20 ГПК України). Видається доцільним покладання таких спорів на розгляд суддів зі складу названих судів, які матимуть відповідну спеціалізацію, зокрема і в частині спорів відносно проявів недобросовісної конкуренції стосовно об’єктів промислової власності. У такому випадку суд буде кінцевою інстанцією, що забезпечить оптимальне вирішення спорів при порушенні антимонопольно-конкурентного законодавства, а держава не витрачатиме значні кошти на утворення й утримання нового судового органу.
In the theses it is said that Ukraine needs expert judges, who qualitatively and professionally consider disputes related to the violation of the antitrust legislation. It is proposed to leave cases on disputes over the violation of antitrust legislation in the jurisdiction of economic courts, and certain categories of disputes should be attributed to the jurisdiction of the new court on intellectual property issues.
