Abstract:
Метою статті є аналіз нормативно-правових та доктринальних підходів до тлумачення поняття «місцезнаходження юридичної особи» на національному та міжнародному рівнях. Методи дослідження. Роботу виконано на підставі таких методів наукового пізнання, як науковий аналіз, синтез, вивчення інформаційних джерел, логіко-семантичний, формально-логічний, діалектичний, ретроспективний, прогностичний методи. Результати. Ряд нормативно-правових актів містять визначення «місцезнаходження юридичної особи», що не узгоджується між собою. На практиці поряд з терміном «місцезнаходження юридичної особи» ще використовують «юридична адреса», «адреса реєстрації», «поштова адреса», «фактична адреса», що ще більш ускладнює визначення понятійного апарату. З огляду на зазначені методи у роботі вивчено різні історичні підходи до тлумачення місцезнаходження юридичної особи. Це особисте немайнове право повинно закріплюватися в нормах приватного права, натомість чинна редакція ст. 93 ЦК України є результатом впливу публічного права (зокрема податкового права). Визначено, що за філософським методом пізнання від загального до конкретного існує три рівня терміну «місцезнаходження»: як територія держави, як територіально-адміністративна одиниця, як конкретна поштова адреса. Приділено увагу значенню цього інституту в різних галузях права, зокрема, цивільному, податковому, фінансовому.
