Purpose. The purpose of the article is to confirm the hypothesis of the existence of a prospective effect of the plea agreement at the discretion of the judge and the arbitration agreement at the discretion of the arbitrator.
Research methods. The methodological basis of the study is the comparative method. Along with it, the author used historical method and general scientific methods: analysis, synthesis, induction, and deduction.
Results. It is established that the main category that influences whether the analyzed agreements will be concluded is the common will of the parties. However, the agreement of the alternative judgment of the parties in a single procedural agreement is inextricably linked to the consensus of such an agreement. Both agreements affect the further discretion of the parties to the agreement and to the related parties. Based on the range of powers, the prosecutor's discretion has the most remarkable influence on the judge's discretion. At the same time, the judge's discretion may also take precedence over the prosecutor's discretion. However, the judge's discretion may be limited by law in the context of a plea agreement. On the contrary, the functions of the arbitration agreement directly affect the arbitrators' discretion because, without the existence of this agreement, the arbitrators' discretion is impossible to resolve a dispute in international commercial arbitration. It is established that arbitration discretion acts as a generalizing, generic concept that includes two forms – the parties' discretion and the arbitrators' discretion.
Conclusions. The hypothesis of the existence of a prospective effect of the plea agreement at the judge's discretion and the impact of the arbitration agreement at the discretion of the arbitrator is proved. It is established that the impact of the arbitration agreement is much more significant than the impact of the plea agreement, primarily due to the peculiarities of the arbitration procedure, which in turn corresponds to the fact that these procedures are provided by private law. The fact is revealed that there is a much greater possibility for discretion in private law, especially in international commercial arbitration. There is no reason to deny the existence of discretion under public law. However, such discretion is more limited than discretion in private law, as the leading method of regulation is imperative. That is why the task of arbitration experts is to study arbitration as the most favorable environment for discretion. It is necessary to derive the general laws of discretion and extend them to all other areas, including public law.
Мета. Метою статті є підтвердження гіпотези про існування проспективного впливу угоди про визнання винуватості на розсуд судді та арбітражної угоди на розсуд арбітра.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є компаративний метод. Поряд з ним застосовані історичний метод, а також такі загальнонаукові методи, як аналіз, синтез, індукція та дедукція.
Результати. Встановлено, що основною категорією, яка впливає на те, чи будуть укладені аналізовані угоди, є саме спільна воля сторін. При цьому узгодження альтерверсивного розсуду сторін в єдиній процесуальній угоді нерозривно пов’язане з консенсуальністю такої угоди. Обидві угоди впливають на подальший розсуд як сторін угоди, так і пов’язаних осіб. Виходячи зі спектра повноважень, розсуд прокурора має найбільший вплив на розсуд судді. Водночас розсуд судді також може мати перевагу над розсудом прокурора. Однак розсуд судді може бути обмежений законодавством у контексті угоди про визнання винуватості. На противагу, функції арбітражної угоди прямо впливають на розсуд арбітра, адже без існування цієї угоди неможливий розсуд арбітра у разі вирішення спору у міжнародному комерційному арбітражі. Встановлено, що арбітражна дискреція виступає як узагальнююче, родове поняття, яке включає у себе дві форми – розсуд сторін та розсуд арбітрів.
Висновки. Доведено гіпотезу про наявність проспективного впливу угоди про визнання винуватості на розсуд судді, і вплив арбітражної угоди на розсуд арбітра. Встановлено, що вплив арбітражної угоди є значно більшим, аніж вплив угоди про визнання винуватості, насамперед через особливості процедури арбітражного розгляду, що своєю чергою співвідноситься з тим, що ці процедури передбачені нормами приватного права. Виявлено той факт, що у приватному праві значно більша можливість для існування дискреції, особливо у міжнародному комерційному арбітражі. Відсутні підстави заперечувати наявність розсуду у рамках публічного права. Однак такий розсуд є більш обмеженим порівняно з розсудом у приватному праві, оскільки провідним методом регулювання є імперативний. Саме тому завдання фахівців у сфері арбітражу – дослідити арбітраж як найбільш сприятливе середовище для дискреції. Необхідно вивести загальні закономірності дискреції і поширити її на всі інші сфери, в тому числі і публічно-правові.
