Мета. Метою статті є переосмислення законодавства України про банкрутство, виявлення та уточнення концептуальних засад і принципів розвитку законодавства про банкрутство. Методи дослідження. Підготовка статті стала можливою внаслідок вивчення та критичного аналізу положень Наукової концепції розвитку законодавства про банкрутство, норм КУзПБ, актів спеціального законодавства ЄС та України про банкрутство, положень правозастосовної практики, зокрема рішень судів та ін. Досягти мети статті можливо через застосування методів моделювання, економіко-правового та історико-правового, методів аналізу та синтезу, порівняльноправового, методу систематизації та ін. Результати. Наукова новизна полягає у виявленні й уточненні концептуальних засад і принципів розвитку законодавства про банкрутство. Серед важливих концептуальних засад виявлено і схарактеризовано засаду, що полягає у максимізації результату для сукупності кредиторів при забезпеченні справедливого розподілу ризиків і втрат неплатоспроможності; засаду, що полягає у забезпеченні балансу інтересів учасників провадження; принцип добросовісності; засади доказової орієнтованості законодавчої політики та функціональної європеїзації; принцип правової визначеності; принцип правового мінімалізму. Висновки. Підсумовано, що правовий механізм розвитку законодавства України про банкрутство має спрямовуватися не на збереження боржника будь-якою ціною і не на його максимально швидку ліквідацію, а на вибір оптимального способу врегулювання неплатоспроможності, який забезпечить найбільшу економічну вартість порівняно з реально доступними альтернативами. Показано, що при обранні способу врегулювання неплатоспроможності принцип більшості не може бути абсолютним, а перспективна модель законодавства повинна поєднувати кредиторську автономію з судовим контролем за законністю, добросовісністю та недопущенням зловживання правом, не підміняючи при цьому економічні рішення кредиторів судовою дискрецією. Показано, що у контексті адаптації господарського процесуального законодавства України до законодавства ЄС особливого значення набуває узгодження національних процесуальних механізмів із європейськими стандартами судового захисту. Показано необхідність утримання від перевантаження нормативних актів зайвими положеннями та від перенесення формулювань судових рішень до КУзПБ. Адаптація українського законодавства про банкрутство повинна визначатися не кількістю текстуально імплементованих положень, а спроможністю українського правового механізму забезпечувати досягнення результату, максимально прийнятного для боржника (банкрута), кредиторів і держави.
Purpose. The purpose of this article is to reconsider Ukrainian bankruptcy legislation and to identify and clarify the conceptual foundations and principles underlying the development of bankruptcy legislation. Research methods. The article is based on a study and critical analysis of the provisions of the Scientific Concept for the Development of Bankruptcy Legislation, the Code of Ukraine on Bankruptcy Procedures (CUBP), specific legislative acts of the European Union and Ukraine governing bankruptcy, and legal practice, including court decisions. The research employs modelling, economic and legal analysis, historical and legal analysis, analysis and synthesis, comparative legal analysis, and systematization. Results. The scientific novelty of the study lies in identifying and refining the conceptual foundations and principles governing the development of bankruptcy legislation. The key conceptual foundations identified and characterized include maximizing the overall outcome for creditors as a collective while ensuring an equitable distribution of insolvency-related risks and losses; maintaining a balance of interests among participants in insolvency proceedings; the principle of good faith; evidence-based legislative policymaking; functional Europeanization; the principle of legal certainty; and the principle of legal minimalism. Conclusions. It is concluded that the legal framework for the development of Ukrainian bankruptcy legislation should be directed neither towards preserving the debtor at any cost nor towards achieving the debtor’s liquidation as quickly as possible. Instead, it should focus on selecting the optimal method of resolving insolvency that generates the greatest economic value compared with realistically available alternatives. The study demonstrates that the majority principle cannot be absolute when selecting a method of resolving insolvency. A prospective legislative model should combine creditor autonomy with judicial oversight of legality, good faith, and the prevention of abuse of rights, without substituting judicial discretion for creditors’ economic decisions. It is further demonstrated that, in the context of aligning Ukrainian commercial procedural legislation with EU law, harmonizing national procedural mechanisms with European standards of judicial protection is of particular importance. The study also establishes the need to avoid overloading legislative acts with unnecessary provisions and incorporating wording from judicial decisions into the CUBP. The adaptation of Ukrainian bankruptcy legislation should be assessed not by the number of provisions incorporated verbatim into national law, but by the capacity of the Ukrainian legal framework to achieve an outcome that is as acceptable as possible to the debtor (bankrupt), creditors, and the state.
