Четверте покоління прав людини: право на цифрову особистість

Abstract

У статті визначено характеристику права на цифрову особистість як новітньої правової категорії, що формується в умовах розвитку цифрових тех нологій. Обґрунтовано, що цифрова особистість є складною категорією, яка вклю чає сукупність взаємопов’язаних виявів, зокрема: цифрову ідентичність, віртуаль ну особу та постмортальну цифрову особу, при цьому з розвитком технологій можливе виникнення й інших форм її існування. Доведено, що за допомогою цифро вої ідентичності формується реальна цифрова особа як функціональне продовжен ня фізичної особи в цифровому середовищі. Суб’єктом правовідносин у цифровому середовищі визнається фізична особа, яка самостійно створює та реалізує свою цифрову ідентичність, зокрема шляхом ідентифікації в державних цифрових сис темах (наприклад, у системі «Дія»). Окрему увагу приділено феномену віртуальної особи, що активно використовується в цифровому середовищі, зокрема у формі аватарів. Віртуальна особа визначається як об’єктивована форма особистості в цифровому середовищі, яка може бути пов’язана з реальною фізичною особою або існувати як штучно сконструйоване уявлення про суб’єкта. Підкреслено, що існує віртуальна цифрова особа, не пов’язана з реальною фізичною особою (virtualis homo fictus), яка не може наділятися повною правосуб’єктністю, однак здатна виступа ти об’єктом правового регулювання. Доведено, що реалізація суб’єктивних прав спадкоємців щодо таких об’єктів є можливою за умови наявності доступу до від повідної цифрової спадщини. Такий доступ може бути забезпечений волею спадко давця за життя або, у разі її відсутності, – шляхом обмеженого втручання у сфе ру приватності померлої особи на підставі судового рішення, з дотриманням принципу пропорційності та балансу між правом на повагу до приватного життя і спадковими правами.