Abstract:
Стаття присвячена аналізу сучасного стану та методологічних засад розвитку житлового права України в умовах післявоєнної відбудови, дерадянізації законодавства та адаптації до acquis Європейського Союзу. У роботі обґрунтовано необхідність наукового переосмислення житлового законодавства з урахуванням трансформації соціально-економічних відносин, а також євроінтеграційних процесів, які вимагають уніфікації правових підходів і оновлення нормативної бази. Сучасне житлове право має поєднувати публічно-правові та приватноправові механізми регулювання, забезпечуючи баланс між конституційними цінностями, приватною ініціативою та позитивними обов’язками держави. Узагальнено позиції вітчизняних і європейських науковців щодо формування ефективної житлової політики. Розглянуто напрями державного регулювання у сфері житлових відносин, зокрема цільові програми відбудови житла, державні гарантії кредитів, підтримку соціально незахищених верств населення. Новий Житловий кодекс України має ґрунтуватися на принципах інституціоналізації соціально-економічних відносин, участі приватних регуляторів (договірних та корпоративних інструментів) і методології правового режиму правового регулювання. Європейський досвід (Данія, Австрія, Нідерланди, Словенія) демонструє ефективність поєднання державного та приватного фінансування у сфері соціального житла, що базується на принципах солідарності, самофінансування й довгострокового інвестування. У цьому контексті наголошується на значенні Директив ЄС щодо енергоефективності та модернізації житлового фонду як орієнтирів для української житлової політики. Зроблено висновок, що реалізація права на житло має багатовимірний характер і охоплює як особисті немайнові, так і соціально-економічні відносини. Методологічною основою удосконалення житлового права є формування ефективного правового режиму, що забезпечує узгодженість національної правової системи з європейськими стандартами, а також стійкість соціально-економічних інститутів у сфері житла.
