Постановка проблеми. Стрімке впровадження систем штучного інтелекту у корпоративне управління зумовлює необхідність переосмислення їх правового значення та меж відповідальності за результати алгоритмічних рішень. Використання штучного інтелекту для аналітики, підготовки управлінських рішень та автоматизації внутрішніх процедур створює додаткові правові ризики, пов’язані з невизначеністю його природи та можливістю впливу на процеси волевиявлення органів компанії. Відсутність спеціальних нормативних положень у національному законодавстві актуалізує потребу дослідження відповідних міжнародних та європейських підходів. Метою статті є комплексний аналіз правової сутності штучного інтелекту та особливостей його застосування в корпоративному управлінні компаній з урахуванням міжнародних, європейських та національних підходів, а також визначення перспектив нормативного закріплення ролі штучного інтелекту у корпоративних відносинах в Україні. Методи. Методологічну основу становлять системний, порівняльно-правовий та структурно-логічний методи, що дозволили дослідити природу штучного інтелекту як об’єкта правовідносин, зіставити європейські моделі регулювання та визначити можливості їх адаптації в Україні. Результати. Доведено, що штучний інтелект не володіє автономною волею та не може розглядатися як суб’єкт приватного права. На міжнародному рівні (Резолюція Європейського Парламенту 2017 р., Регламент (ЄС)
2024/1689) закріплено підхід, за яким ШІ є інструментом прийняття рішень під контролем людини. У вітчизняних проєктах рекодифікації Цивільного кодексу України не передбачено введення правосуб’єктності штучного інтелекту; його статус визначається через правовий режим програмного забезпечення. Висновки. Перспективи регулювання застосування штучного інтелекту у корпоративному управлінні компаній в Україні пов’язані із розробленням етичних і правових стандартів його використання, визначенням механізмів контролю та відповідальності, а також забезпеченням пріоритету людського волевиявлення під час ухвалення корпоративних рішень.
Problem statement. The rapid integration of artificial intelligence (AI) systems into corporate governance necessitates a rethinking of their legal significance and the boundaries of liability for the outcomes of algorithmic decisions. The use of AI for analytics, managerial decision-making, and automation of internal corporate procedures creates additional legal risks associated with the uncertainty of its legal nature and its potential influence on the decision-making processes of company bodies. The absence of specific regulatory provisions in national legislation underscores the need to examine relevant international and European approaches. Purpose. The purpose of the article is to provide a comprehensive analysis of the legal nature of artificial intelligence and the peculiarities of its application in corporate governance, taking into account international, European, and national approaches, as well as to determine the prospects for establishing a legal framework for AI’s role in corporate relations in Ukraine. Methods. The methodological basis includes systemic, comparative-legal, and structurallogical methods, which made it possible to explore AI’s nature as an object of legal relations, compare European models of regulation, and determine the feasibility of their adaptation in Ukraine. Results. It has been demonstrated that artificial intelligence lacks autonomous will and cannot be regarded as a subject of private law. At the international level (Resolution of the European Parliament of 2017 and Regulation (EU) 2024/1689), the prevailing approach defines AI as a decision-making tool under human oversight. In the Ukrainian draft recodification of the Civil Code, AI is not granted legal personality; its legal status is determined through the legal regime applicable to software. Conclusions. The prospects for regulating the application of AI in corporate governance in Ukraine are linked to the development of ethical and legal standards for its use, the establishment of control and liability mechanisms, and the assurance of the primacy of human decision-making in corporate governance processes.
