Abstract:
У статті аналізується розуміння юридичної особи як фіктивної, реальної та віртуальної дійсності у економічних відносинах. Відправною точкою формування доктрини юридичної особи слугує ст. 80 ЦК України, відповідно до якої юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, та яка наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Саме названий погляд на цього учасника правових відносин не має піддаватися за жодних соціально-економічних реформувань. Розвиток законодавства незалежної України призвів до існування подвійності такого правового явища як юридична особа: у її класичному розумінні (учасник цивільних відносин – ст. 80 ЦК України), а також як господарська організація (суб’єкт господарювання – ст. 55 ГК України). Відходячи від загального уявлення про юридичні особи, в ЄС вже йдеться про напрямки уніфікації корпоративного права та права компаній на наднаціональному рівні. Основі ідеї зводяться до встановлення загальних правил та механізмів реалізації принципу свободи створення та транскордонної реструктуризації; побудови інвестиційної впевненості щодо безпеки ринків; впровадження сучасних технологій та заснованих на цих принципах напрямків правової визначеності у комунікаційних операціях; а також перебудова інвестиційної впевненості та дисципліни самозацікавлених менеджерів. Віртуальність, власне як і фіктивність, юридичних осіб визначається не відсутністю чи недійсністю певного явища, а легітимізації системи відносин у всій сукупності як особистість – суб’єкт права. Таким чином, матеріалізована чи віртуалізована сутність повинна мати юридичні властивості: організаційна єдність, публічність виникнення та припинення, загальна (універсальна) правоздатність, майнова відокремленість, самостійна відповідальність, вступ до цивільного обороту від власного імені. Визнання правом соціальної організації, яка сформована внаслідок соціально-економічних умов у державі та наділена можливістю від власного імені виступати учасником правових відносин, призводить до позитивних наслідків у частині здійснення економічної діяльності та «продовжує життя» правовій дійсності.
