Стаття присвячена аналізу основних проблем при застосуванні права ЄС у випадках звернення до міжнародного комерційного арбітражу для вирішення зовнішньоторговельного спору, передусім стосується питання про співвідношення принципів національної автономії та необхідності ефективного застосування права ЄС. Обґрунтовано, що у випадках, коли справа доходить до застосування прав, заснованих на нормі права Співтовариства, постає питання про реальне, динамічне «життя» правових норм, що діють в національному, процесуальному контексті. Незважаючи на претензію позиціо-нувати себе в якості наднаціонального правового порядку, що має своє автономне існування, право Співтовариств, в основному, позбавлене власної системи процесуальних норм. Як наслідок — право ЄС змушене ґрунтуватися на доступних національних процесуальних механізмах і нормах для того, щоб воно мало обов’язкову силу і застосовувалося. Робиться висновок про те, що, враховуючи специфіку як ЄС, так і права ЄС, існує мінімальний набір вимог, яким повинні відповідати національні процесуальні норми держав-членів ЄС для забезпечення правильного застосування права ЄС: принцип максимальної ефективності застосування права ЄС і його належної захищеності; принцип неприпустимості дискримінації при захисті прав та інтересів, заснованих на праві ЄС ( так званий принцип еквівалентності).
The article is devoted to the analysis of the main problems in the application of EU law in cases of recourse to international commercial arbitration for the resolution of a foreign trade dispute, primarily concerns the issue of the relationship between the principles of national autonomy and the need for effective application of EU law. It is substantiated that in cases where it comes to the application of rights based on Community law, the question arises about the real, dynamic «life» of legal norms operating in the national, procedural context. Despite the claim to position itself as a supranational legal order that has its own autonomous existence, the law of the Communities is basically deprived of its own system of procedural norms. As a result, EU law is forced to be based on available national procedural mechanisms and norms in order for it to be binding and applied. It is concluded that, taking into account the specifics of both the EU and EU law, there is a minimum set of requirements that must be met by the national procedural norms of the EU member states to ensure the correct application of EU law: the principle of maximum effectiveness of the application of EU law and its proper protection; the principle of inadmissibility of discrimination in the protection of rights and interests based on EU law (the so-called principle of equivalence).
