Стаття зосереджує увагу на особливостях реалізації в українському судочинстві практики amicus curiae, сторонньої допомоги у вирішенні складних питань, які виходять за межі інтересу сторін конкретної судової суперечки. Автор вказує на те, що в національних реаліях допустимі форми такої допомоги стосуються вирішення питань права. У статті приділена увага поняттю та сучасним проявами практики amicus curiae у правових системах, в яких вона особливо поширена, а також висвітлено тенденцію до розширення застосування цієї практики. Автор доводить, що в українському судочинстві допомога сторонніх осіб, інституцій, груп у вирішенні складних питань права ґрунтується на принципі jura novit curia, у якому втілюється неспростовна презумпція знання судом права. Автор аргументує, що внаслідок дії цього принципу будь-які заяви, в тому числі публічні або безпосередньо адресовані суду, від фахівців, професійних спільнот і організацій, які містять аргументи стосовно вирішення питань права, не можуть сприйматись як недозволений вплив на суд, і не становлять загрозу для незалежності суду чи неупередженості у здійсненні правосуддя. При цьому автор звертає увагу, що мають бути дотримані етичні обмеження: висновки не повинні стосуватись того, яким чином належить загалом вирішити справ, яка перебуває на розгляді суду, і висновок не повинен містити критики чинного судового рішення, яка виходить за межі критики висновків у питаннях права. У статті викладено основні формати, у яких Верховний Суд залучає допомогу фахівців у питаннях права: індивідуальні висновки; засідання робочих груп Науково-консультативної ради при Верховному Суді. Автор вказує на потенціал групових форматів роботи amici curiae та обґрунтовує застосування у судочинстві технік організації цієї роботи, притаманних для експертиз у сфері права в міжнародному арбітражі. У статті зроблений загальний висновок про допустимість розширення практики amicus curiae, залучення до формування правових позицій професійних юридичних спільнот і відповідність цього інтересам правосуддя, правничих та інших фахових спільнот і суспільства в цілому.
The article focuses on the peculiarities of implementation of amicus curiae practice in Ukrainian court proceedings, i.e. external assistance in resolving complex issues which go beyond the interests of the parties to a particular court case. The author points out that in the national context, the permissible forms of such assistance relate to the resolution of issues of law. The article focuses on the concept and current manifestations of amicus curiae practice in the legal systems where it is particularly widespread, and also highlights the trend towards the expansion of this practice. The author argues that in Ukrainian legal proceedings, assistance of legal experts, institutions and groups in resolving complex legal issues is based on the principle of jura novit curia, which embodies the irrefutable presumption of the court's knowledge of the law. The author argues that, as a result of this principle, any statements, including those publicly made or directly addressed to the court, from professionals, professional communities and organisations containing arguments on the resolution of legal issues cannot be perceived as an unauthorised influence on the court and do not pose a threat to the independence of the court or impartiality in the administration of justice. At the same time, the author draws attention to the fact that ethical restrictions must be observed: opinions should not concern how the case before the court should be finally resolved, and the opinion should not contain criticism of valid court decisions that goes beyond criticism of the opinions in matters of law. The article outlines the main formats in which the Supreme Court engages the assistance of legal experts: individual opinions; meetings of working groups of the Scientific Advisory Council of the Supreme Court. The author points out the ways of further development of group formats of amici curiae work and justifies the use of techniques for organising this work in court proceedings which are typical for obtaining legal expert evidence in international arbitration. The article draws a general conclusion that it is permissible to expand the practice of amicus curiae, involve professional legal communities in the development and debates around pending legal matters and that this is in the interests of the administration of justice, legal practitioners and other professional communities and society as a whole.
