Усталення сучасних гуманістичних цінностей, покладених в основу кращих виявів людської цивілізації, що розвивалися та закріплювалися на всіх рівнях її існування як поступально, так і революційно, протягом останніх тисячоліть, станом на початок XXI століття, на жаль, не призвело до викорінення таких руйнівних явищ нашої дійсності, як міжнародні збройні конфлікти. Останні досі залишаються, на думку деяких держав та їхніх лідерів, можливим та навіть ефективним способом вирішення міждержавних протиріч та/або досягнення власних геополітичних цілей. Виявом цього стала й неспровокована повномасштабна збройна агресія Російської Федерації проти України, розпочата 24 лютого 2022 року, абсурдність мотивування якої та масштаби завданих нашій державі та її громадянам збитків, руйнувань і страждань вражають. Саме тому важливого теоретичного та практичного значення набуває вивчення чинного міжнародно-правового регулювання механізмів відшкодування шкоди, завданої міжнародно-протиправними діяннями, а також вже наявного досвіду створення та діяльності різних спеціальних міжнародних комісій та трибуналів із розгляду заяв постраждалих від таких дій держав, їхніх фізичних та юридичних осіб.
Дисертацію присвячено встановленню та аналізу засад і порядку відшкодування шкоди державами за міжнародно-протиправні діяння, вивченню наявного міжнародного досвіду, розробленню принципів і конкретних складових функціонування спеціального компенсаційного механізму відшкодування шкоди, завданої Російською Федерацією внаслідок її збройної агресії проти України.
Дисертація складається із трьох розділів, які включають дев’ять підрозділів. У роботі послідовно розглядаються питання відшкодування шкоди, завданої міжнародно-протиправними діяннями, починаючи від дослідження методологічних базових понять: «міжнародний правопорядок», «міжнародний порядок», «принципи сучасного міжнародного правопорядку», «міжнародно- протиправне діяння», - і продовжується дослідженням досвіду створення та діяльності різних спеціальних міжнародних комісій та трибуналів із розгляду заяв постраждалих держав, їхніх фізичних та юридичних осіб (Спеціальний трибунал Ірану та Сполучених Штатів (IUSCT), Компенсаційна комісія Організації Об’єднаних Націй (UNCC) та Спеціальна комісія Еритреї та Ефіопії (EECC)), у рамках яких не лише розглядались та вирішувались відповідні скарги, але й були розроблені ефективні механізми формування та виплати компенсацій зі спеціально створених фондів чи іншим чином за рахунок держав, визнаних винними в міжнародно-протиправних діяннях, а також окремо аналізуються питання створення та функціонування спеціального компенсаційного механізму з відшкодування шкоди для України. Об’єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, пов’язані із відшкодуванням шкоди, завданої збройною агресією. Предметом дисертаційного дослідження є наукові погляди, ідеї, концепції, принципи і норми міжнародного права, міжнародний досвід функціонування інституційних та правових механізмів відшкодування шкоди, завданої внаслідок збройної агресії, зокрема шкоди, завданої збройною агресією Російської Федерації.
На основі здійсненого дослідження принципів сучасного міжнародного правопорядку визначено, що засади мирного вирішення міжнародних спорів між державами, утримання у своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування, непорушності кордонів та територіальної цілісності зрозумілим чином тісно взаємопов’язані, одночасно ґрунтуючись на взятих на себе державами згідно зі Статутом ООН та іншими договорами міжнародних зобов’язаннях і випливаючи з усталених приписів звичаєвого міжнародного права. Їх тлумачення та застосування на практиці є складним багатоступеневим процесом, потребуючи звернення до прецедентної практики міжнародних судів, спеціальних комісій та трибуналів, як і взяття до уваги результатів доктринального консенсусу, якщо такого досягнуто в конкретному питанні або щодо специфічної герменевтичної проблеми.
Автор стверджує про визнання міжнародною спільнотою в особі Генеральної Асамблеї ООН та підтвердження у відповідному розпорядженні Міжнародного Суду ООН факту порушення Російською Федерацією основоположних принципів міжнародного права та світового правопорядку у зв’язку з веденням агресивної завойовницької війни проти України, порушенням її суверенітету, кордонів та територіальної цілісності.
Підсумовано, що інститут міжнародних зобов’язань держав посідає чільне місце в понятті міжнародно-протиправного діяння (дії або бездіяльності), суть якого виявляється через безпосереднє порушення таких зобов’язань, незалежно від їхньої договірної чи позадоговірної природи. Природа та зміст міжнародного зобов’язання, джерело його закріплення і форма виконання або дотримання зумовлюють відповідні правові наслідки у вигляді покладення на державу- агресора обов’язку з відшкодування завданої шкоди. Єдиною іншою вимогою визнання діяння держави як міжнародно-протиправного та покладення на неї відповідних позитивних зобов’язань є критерій атрибуції поведінки державі, заснований на визнанні останньої як єдиної сутності, де діяння будь-якого органу держави (включно з її посадовими особами) розглядаються як діяння цієї держави за міжнародним правом.
Обґрунтовується взаємозалежність та взаємопов’язаність відповідно визначених у Статтях КМП головних правових засобів відшкодування завданої міжнародно-протиправним діянням шкоди у формах реституції, компенсації та сатисфакції. Вони застосовуються не як окремі правові механізми, а як принципово поєднані досягненням єдиної мети інструменти. Такою метою є забезпечення повного та справедливого відшкодування завданої порушенням державою міжнародних зобов’язань шкоди, з урахуванням форм її вираження та ефективності для досягнення цієї цілі кожного з цих інструментів за послідовністю «реституція - компенсація - сатисфакція», звернення до яких також ставиться в залежність від типу завданих збитків, можливості їх фінансового обрахування тощо.
Встановлено, що ключовими аспектами організації та діяльності спеціальних міжнародних компенсаційних механізмів, поруч із способом їх створення, із якого прямо випливали мандат та засади обов’язковості виконання рішень, також виступають юрисдикція (категорії спорів, які розглядалися, їхній суб’єктно-об’єктний склад), правила процедури (процесуальний регламент) та джерела фінансування і порядок виплати компенсацій за завдані збитки та шкоду. Поєднання зазначених компонентів повинно було в кожному випадку гарантувати інституційну спроможність, своєчасність ухвалення рішень та надання виплат, можливість їх ефективного та достатнього матеріального забезпечення.
У дисертаційному дослідженні аргументується, що повномасштабна збройна агресія Російської Федерації проти України є порушенням водночас універсальних зобов’язань, що покладаються сучасним світовим правопорядком на кожну із держав (ґрунтуючись на попередньо здійсненому аналізі змісту принципів, закладених у Статуті ООН, інших досліджених нами міжнародних актів), і додаткових зобов’язань, взятих на себе Росією конкретно щодо територіальної цілісності, суверенітету та незалежності України. У свою чергу, це конституює вчинення Росією міжнародно-протиправного діяння в розумінні сучасних принципів міжнародного права і правопорядку та відповідно покладення на неї передбачених останніми зобов’язань із припинення такого діяння та повного відшкодування завданої ним шкоди.
Резюмується, що відповідно до низки засадничих міжнародних документів спеціальний компенсаційний механізм для України потребуватиме розбудови та забезпечення ефективної взаємодії трьох структурних елементів, питання утворення та функціонування яких повинні встановлюватися в багатосторонньому міжнародному та відкритому для підписання договорі, - Реєстру збитків (який на першому етапі сформовано для збору інформації і доказів щодо завданої шкоди), Компенсаційної комісії (уповноваженої розглядати та вирішувати заяви, зокрема отримані від Реєстру) та Фонду для виплати компенсацій.
Стверджується, що оптимальним та заснованим на вже наявних підходах, реалізованих у роботі Реєстру збитків та закладених на принциповому рівні в міжнародних документах, зокрема резолюціях Генеральної Асамблеї ООН, Парламентської асамблеї Ради Європи, інших домовленостях (наприклад, «Ризьких принципах»), є побудова компенсаційного механізму відшкодування збитків, втрат та шкоди, завданих агресією Російської Федерації проти України, на договірній основі за адміністративним (заявницьким), подібно до роботи UNCC, а не інквізиційним принципом, притаманним для компенсаційних механізмів минулого, що функціонували подібно до міжнародних судів або спеціальних арбітражних трибуналів.
Також у дисертації висувається науково обґрунтоване припущення стосовно того, що спеціальний міжнародний компенсаційний механізм відшкодування збитків, завданих агресією Російської Федерації проти України, має потенціал для майбутньої універсалізації, типізації як компенсаційного інструменту та міжнародно-правового інституту. Покладені в його основу ефективність, стадійність та цифровізація відповідають не лише цілям і духові принципів сучасного міжнародного правопорядку, зокрема і права міжнародної відповідальності держав, але й враховують складні політико-економічні реалії світової дійсності 20-х років XXI століття, дозволяючи примусити державу- агресора компенсувати завдану її міжнародно-протиправними діяннями шкоду і надалі.
The consolidation of modern humanistic values, which lie at the heart of the noblest manifestations of human civilisation and have evolved and become entrenched at all levels of its existence - both incrementally and through revolutionary upheavals - over the past millennia, has regrettably not led, as of the early twenty-first century, to the eradication of such destructive phenomena as international armed conflicts. These conflicts, in the view of certain states and their leaders, continue to be regarded as a permissible and, at times, even effective means of resolving inter-state disputes and/or achieving geopolitical objectives. A stark example of this is the unprovoked, full-scale military aggression launched by the Russian Federation against Ukraine on 24 February 2022, the absurdity of whose justification and the scale of the damage, destruction, and human suffering inflicted upon the Ukrainian state and its citizens are profoundly disturbing.
Against this backdrop, the study of the current international legal framework governing the mechanisms for reparation for damage caused by internationally wrongful acts, as well as the examination of existing practices in the establishment and functioning of various specialised international commissions and tribunals addressing claims from states, individuals, and legal entities harmed by such acts, acquires both theoretical and practical significance.
This dissertation is devoted to establishing and analysing the principles and procedures governing state responsibility for internationally wrongful acts, examining relevant international experience, and formulating principles and specific components of a special compensation mechanism for the reparation of damage caused by the Russian Federation’s armed aggression against Ukraine.
The dissertation consists of three chapters, comprising nine subsections. The study systematically explores issues related to the reparation of damage resulting from internationally wrongful acts, beginning with the examination of foundational methodological concepts such as “international legal order,” “international order,” “principles of the modern international legal order,” and “internationally wrongful act.” It proceeds to analyse the experience of the establishment and functioning of various specialised international commissions and tribunals that have considered claims brought by affected states and their natural and legal persons - including the Iran- United States Claims Tribunal (IUSCT), the United Nations Compensation Commission (UNCC), and the Eritrea-Ethiopia Claims Commission (EECC). These bodies not only adjudicated relevant claims but also developed effective mechanisms for the formation and disbursement of compensation from specially established funds or through other means at the expense of states found responsible for internationally wrongful acts.
The dissertation further offers a detailed analysis of the creation and potential operation of a special compensation mechanism for the reparation of damage suffered by Ukraine. The object of this study is the set of social relations arising from the reparation of damage caused by armed aggression. The subject of the research encompasses scholarly perspectives, ideas, concepts, principles, and norms of international law, as well as the international practice of institutional and legal mechanisms for compensation in cases of armed aggression, with particular attention to the damage resulting from the armed aggression of the Russian Federation.
Based on the conducted research on the principles of the modern global legal order, it has been determined that the principles of the peaceful settlement of international disputes between states, the refraining from the threat or use of force in their international relations, the inviolability of borders, and territorial integrity are inherently and closely interconnected. At the same time, they are founded on the international obligations undertaken by states under the UN Charter and other treaties, as well as derived from established norms of customary international law. Their interpretation and practical application constitute a complex, multi-tiered process, requiring recourse to the precedent-based practice of international courts, special commissions, and tribunals, as well as consideration of the outcomes of doctrinal consensus - where such consensus has been reached on a specific issue or a particular hermeneutic problem and articulated in the works of academic collectives or individual authoritative scholars.
The author asserts that the international community, represented by the United Nations General Assembly, has recognized - and the International Court of Justice has confirmed in a relevant ruling - the fact that the Russian Federation has violated fundamental principles of international law and the global legal order through its aggressive war of conquest against Ukraine, its violation of Ukraine’s sovereignty, borders, and territorial integrity.
It is concluded that the institution of states’ international obligations occupies a central place in the concept of an internationally wrongful act (whether an action or omission). The essence of such an act is manifested in the direct violation of these obligations, regardless of their treaty-based or customary nature. The nature and content of the international obligation, the source of its establishment, and the form of its performance or observance determine the corresponding legal consequences, namely the imposition on the aggressor state of the obligation to provide reparation for the damage caused. The sole remaining requirement for recognizing a state’s conduct as internationally wrongful and for imposing corresponding positive obligations upon it is the criterion of attribution. This criterion is based on the recognition of the state as a singular entity, where the actions of any state organ (including its officials) are regarded as the actions of the state itself under international law.
The interdependence and interconnectedness of the primary legal remedies for damage caused by an internationally wrongful act, as defined in the ILC Articles, are substantiated - specifically, restitution, compensation, and satisfaction. These remedies are not applied as separate legal mechanisms but rather as fundamentally integrated instruments aimed at achieving a single objective. That objective is to ensure full and fair reparation for the harm caused by a state's violation of international obligations, taking into account the forms of its manifestation and the effectiveness of each of these instruments in achieving this goal, in the sequence of “restitution - compensation - satisfaction”. Recourse to these remedies is also contingent on the type of damage incurred, the possibility of its financial quantification, and other relevant factors.
It has been established that key aspects of the organization and operation of specialized international compensation mechanisms - alongside the manner of their establishment, which directly determines their mandate and the binding nature of their decisions - also include jurisdiction (the categories of disputes considered, their subject-matter and parties), procedural rules (procedural regulations), sources of financing, and the process for compensation payments. The combination of these components must, in each case, guarantee institutional capacity, timely decision¬making and payments, as well as the availability of adequate financial resources to ensure their effectiveness and sufficiency.
The dissertation argues that the full-scale armed aggression of the Russian Federation against Ukraine constitutes a violation of both universal obligations imposed on all states by the modern international legal order (as derived from the previously analyzed principles enshrined in the UN Charter and other international instruments) and additional obligations specifically undertaken by Russia with regard to Ukraine’s territorial integrity, sovereignty, and independence. This, in turn, constitutes an internationally wrongful act by Russia under contemporary principles of international law and order, thereby imposing upon it the corresponding obligations prescribed by international law to cease such conduct and to provide full reparation for the damage caused.
It is summarized that, in accordance with several fundamental international documents, a special compensation mechanism for Ukraine will require the establishment and effective interaction of three structural elements, whose creation and functioning should be governed by a multilateral international treaty open for signature: (1) a Register of Damage (which formed in the initial stage to collect information and evidence on the harm suffered), (2) a Compensation Commission (authorized to review and adjudicate claims submitted through the Register), and (3) a Compensation Fund (to facilitate the disbursement of payments).
It is asserted that the optimal approach, based on established practices - particularly those implemented in the work of the Register of Damage and reflected in international instruments such as UN General Assembly resolutions, Parliamentary Assembly of the Council of Europe resolutions, and other agreements (e.g., the “Riga Principles”) - is to structure the compensation mechanism for damage, losses, and harm caused by Russia’s aggression against Ukraine on a treaty-based administrative (claims-based) model, similar to the United Nations Compensation Commission (UNCC), rather than on an inquisitorial model akin to past compensation mechanisms that operated similarly to international courts or special arbitral tribunals.
Furthermore, the dissertation advances a scientifically grounded hypothesis that the special international compensation mechanism for reparation of damages caused by Russia’s aggression against Ukraine has the potential for future universalization and standardization as a compensation tool and an international legal institution. The principles of efficiency, staged implementation, and digitalization embedded in its design align not only with the objectives and spirit of modern international law, particularly the law of state responsibility, but also take into account the complex political and economic realities of the 2020s. This approach enables the enforcement of reparations against the aggressor state for its internationally wrongful acts, both now and in the future.
