Короткий опис(реферат):
У статті представлений науково-практичний аналіз чинного нормативно-правового регулювання, судової практики у сфері відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації від 24 лютого 2022 р. Зокрема аналізуються варіанти можливого застосування контрибуцій та репарацій у якості форм відшкодування шкоди, завданої внаслідок військової агресії рф проти України. Автором критично аналізується сучасний міжнародно-правовий механізм стягнення компенсацій за заподіяну шкоду внаслідок військової агресії; ані публічно-правова площина ані приватно-правова на сьогодні не володіють необхідним інструментарієм для досягнення вищезазначеної мети. Існуючі механізми є досить ускладненими через наявність додаткових вимог та /або процедур.
У статті за допомогою емпіричного матеріалу і проведеного аналізу обґрунтовується авторська позиція стосовно відсутності в українському відповідному законодавстві на сьогодні ефективного механізму компенсації матеріальної шкоди, завданої внаслідок російської військової агресії від 24 лютого 2022 р. Окремо аналізуються процесуальні складнощі стосовно застосування контрибуцій та репарація у якої форм (способів) компенсації шкоди, завданої внаслідок військової агресії рф проти України.
Автором використовуються широкий спектр наукових методів пізнання сутності сформульованої проблеми і шляхів щодо вирішення останньої. Детально і глибоко використаний історичний метод щодо походження та значення контрибуцій та репарацій у якості форм відшкодування шкоди внаслідок військових агресій. Також застосовано порівняльний метод дослідження, який дозволяє провести відповідні паралелі і віднайти спільні техніко-юридичні проблеми щодо відшкодування завданої матеріальної шкоди від російської агресії у 2022 р. і ситуацією з російською агресією і окупацією деяких районів Луганської і Донецькою областей у 2014 р., складнощах щодо застосування репарацій та контрибуцій; зокрема автор протиставляє такі категорії як «країна агресор» та «судовий імунітет країни», що дозволяє дійти певних нових висновків, зокрема щодо можливого превалювання поняття «держава агресор» над поняття «судового імунітету» цієї країни агресора, у питаннях притягнення країни-агресора до відповідальності.
У статті автор резюмує, що відсутність в українському відповідному законодавстві на сьогодні ефективного механізму компенсації матеріальної шкоди завданої внаслідок російської військової агресії від 24 лютого 2022 р., призводить до неможливості компенсації останньої за наявних юридичних механізмів. Питанню судового імунітету відповідача — російській федерації в Україні приділена окрема увага, адже донедавна необхідність згоди дипломатичного представництва на предʼявлення до нього позову про відшкодування шкоди, призводила до неможливості надати російській федерації правового статусу відповідача в цивільному процесі. На сьогодні автор аналізує у зазначеному контексті і Постанову Верховногоо Суду від 14 квітня 2022 р. у провадження
№ 61-15925с621 та Постанову КГС ВС від 18 травня 2022 р. (яка повторила і розширила попередню аргументацію щодо співвідношення понять «агресор» та «імунітет» ) стосовно можливості і необхідності застосування так званого обмеженого імунітету у контексті питання, які стосуються країни агресора до рф. Зокрема резюмується, що військова агресія однієї держави (рф) по відношенню до іншої рівної до неї, є порушенням принципу суверенітету і виключає можливість застосування категорії імунітету до агресора. В свою чергу така правова позиція породже нову проблему у правозастосуванні, а саме питання належного виконання таких рішень.
З метою визначення правових та організаційних засад надання державою компенсації за пошкодження та знищення окремих категорій обʼєктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією російської федерації з дня набрання чинності Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 «Про введення воєнного стану в Україні», до Верховної Ради України субʼєктами права законодавчої ініціативи було внесено проєкт Закону України «Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій обʼєктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією російської федерації агресії російської федерації», прийнятого Верховною Радою України в першому читанні за основу 01.04.2022 (далі - законопроєкт № 7198). Прийняття зазначеного законопроєкту дозволить розширити інструментарій відшкодування школи внаслідок агресії.
На сьогодні, виходячи із проведеного аналізу, вся увага України має бути зосереджена на наступних складових, які є необхідними для притягнення Агресора (рф) до відповідальності за відшкодування шкоди внаслідок військової агресії від 24.02.22 р.:
національне матеріальне і процесуальне законодавство, на жаль, не володіє необхідним потенціалом щодо притягнення агресора до відповідальності через брак механізмів щодо виконання тих чи інших рішень, у яких відповідачем виступає агресор, навіть з огляду на подолання проблеми імунітету;
заперечення на національному рівні (законодавчому і судовому) імунітету рф внаслідок її агресії і як наслідок можливість судових спорів з рф у судах України з покладанням відшкодування за шкоду внаслідок Агресії є важливим кроком на шляху до відповідних виплат. Проте у цьому разі виникає питання щодо порядку виконання таких рішень;
у перспективі видається бажаним і важливим прийняття відповідного українського закону щодо неможливості використання категорії «імунітет» по відношення до будь-якої держави, яка здійснює агресію (військову агресію) щодо України;
подальше отримання відшкодування від рф внаслідок агресії, за судовими позовами в Україні, як наслідок заперечення імунітету рф, має стати важливим кроком для міжнародної спільноти;
внесення відповідних змін та доповнень до міжнародної Конвенції (й), які можуть бути використані з метою включення до останніх випадків визнання та виконання рішень щодо відшкодування шкоди внаслідок Агресії (як варіант — Конвенція про визнання та виконання іноземних судових рішень у цивільних або комерційних справах від 2.07.2019 р., прийняту на базі Гаазької конференції з міжнародного приватного права);
визнання та виконання українського судового рішення на території країни, де виявлені та заблоковані активи рф та/чи її резидентів (з відповідним розглядом і вирішенням питання стосовно судового імунітету на стадії прийняття і виконання судового рішення проти рф у конкретній країні згідно національного законодавства) буде здійснюватися з урахуванням особливостей конкретної країни;
з метою як найбільшого осягнення (покриття) міжнародним публічним правом випадків агресії і відповідних контрзаходів на неї, необхідне доповнення Статуту ООН, щоб економічні контрзаходи (санкції) стали санкціями за акт агресії саме відповідно до положень Статуту. Це означає впровадження певних елементів примусового механізму забезпечення виконання рішень ООН, що зараз відсутнє. Наприклад, доповнення глави VII Статуту ООН' «Дії щодо загрози миру, порушення миру та актів агресії» (Стаття 41);
не варто відкидати і варіанти напрацювання практики визнання та виконання та виконання судових рішень щодо стягнення компенсацій за агресію на підставі: а) двосторонніх догорів про правову допомогу, б) за принципом взаємності між країнами;
на сьогодні більшість санкцій, накладених на рф, є реакцією і продовженням санкцій за порушення територіальної цілосності і незалежності України, які були запроваджені у березні 2014 р. Відповідно відшкодування шкоди за наслідками агресії мають стати відповідні рішення щодо стягнення таких компенсацій з усіма похідними процедурами.