Стаття присвячена теорії правоутворення. Автори наголошують на важливості роз межування формальної та неформальної нормотворчості. Формальна нормотворчість здійснюється зареєстрованими компетентними державними органами за встановленими процедурами, тоді як неформальна, відома як нормотворчість повідомлень і коментарів, передбачає створення норм через менш формальні процеси.
Приклади діяльності саморегулівних організацій (SRO) вказують на те, що у західній док трині (переважно у США та Канаді) вони мають повноваження створювати і забезпечувати дотримання галузевих нормативних актів, діючи як квазірегулюючі органи під наглядом державних органів.
У західній доктрині існує три терміни для позначення саморегулівних організацій: (1) Self- regulatory organizations (SROs), -яким надано повноваження створювати правила і стандар ти в конкретній індустрії/галузі або професії без прямого нагляду держави та слідкувати за їх належним застосуванням (у тому числі із застосуванням санкцій до суб’єктів, які їх порушують); (2) Self-regulating organizations-організації, що встановлюють власні правила і стандарти без обов’язкового формального визнання у якості SRO чи повноважень з боку регулюючого органу; (3) Self-regulation organizations - організації, зосереджені на внутрішніх практиках саморегулювання без необхідності формального статусу або державного визнання.
Всі три терміни перекладаються українською як «саморегулівні організації», але мають різні значення.
Історично арбітраж розвивається як саморегулівна система, де правила і стандарти ство рюються і просуваються недержавними організаціями, асоціаціями чи групами без статусу SRO. Автори аналізують найбільш поширені форми нормотворчості, які використовуються в Українській Арбітражній Асоціації та інших громадських організацій у сфері арбітражу.
Автори розглядають саморегулювання як автономне розроблення та впровадження правил відповідними суб’єктами, що часто називається «м’яким правом». Вони також аналізують причини створення саморегулівних організацій та потребу в недержавній правотворчості за участі громадськості та експертів для більш гнучкої приватної нормотворчості.
This article is dedicated to the theory of law formation. The authors emphasize the importance of distinguishing between formal and informal rulemaking. Formal rulemaking is carried out by registered competent state bodies following established procedures, while informal rulemaking, known as notice-and-comment rulemaking, involves creating rules through less formal processes.
Examples of self-regulatory organizations (SROs) indicate that in Western doctrine (mainly in the USA and Canada), they have the authority to create and enforce industry regulations for their members, acting as quasi-regulatory bodies under the supervision of state bodies.
In Western doctrine, there are three terms for self-regulatory organizations: (1) Self-regulatory organizations (SROs) - organizations that have been granted the authority to create and enforce rules and standards in a specific industry or profession without direct state supervision, including the application of sanctions to entities that violate them; (2) Self-regulating organizations - organizations that establish their own rules and standards without mandatory formal recognition as SROs or authority given by regulatory body; (3) Self-regulation organizations - organizations focused on internal self-regulation practices without the need for formal status or state recognition.
All three terms are translated into Ukrainian as «samoregulivni organizatsii» («саморегулівні організації»), but they have different meanings.
Historically, arbitration has developed as a self-regulating system where rules and standards are created and promoted by non-governmental organizations, associations, or groups without SRO status. The authors analyze the most common forms of rulemaking, which are practiced within the Ukrainian Arbitration Association and other NGOs in the field of arbitration.
The authors view self-regulation as the autonomous development and implementation of rules by relevant entities, often referred to as «soft law». They also analyze the reasons for the creation of self-regulatory organizations and the need for non-governmental lawmaking involving the public and experts for more flexible private rulemaking.
