Концепт арбітражного правопорядку (ordre juridique arbitral) як альтерверсія арбітражної юрисдикції (arbitral jurisdiction)

Abstract

Стаття присвячена компаративному аналізу двох понять: англомовного (arbitral jurisdiction) та франкомовного (ordre juridique arbitral) термінів з метою виявлення загального семантичного (смислового) ядра та істотних розбіжностей контенту arbitral jurisdiction та ordre juridique arbitral задля подальшого упорядкування цих базових понять через інтернаціоналізацію їхнього значеннєвого змісту. Проаналізовані роботи французських дослідників, які для розкриття сутності ordre juridique arbitral найбільш важливою вважають «свободу арбітрів визначати свою власну юрисдикцію» і намагаються розглядати таку юрисдикцію в тісному зв’язку з її носіями, тобто розуміють її, власне, як певну компетенцію. Автори констатують відхід французької доктрини від етатистського розуміння арбітражу до саморегулівного, автономного арбітражного правового порядку. Так Е. Гайяр виокремлює три концептуальни підходи щодо визначення природи та сутності арбітражного правопорядку: (1) як компоненту єдиного національного правопорядку; (2) як результату множинності національних правопорядків; (3) як автономного арбітражного правового порядку. Із пріоритетного використання терміна «арбітражний правопорядок»у порівнянні з «арбітражною юрисдикцією» випливають важливі тактичні переваги в критиці етатистської концепції джерела легітимності арбітражу. Адже це дозволяє умовно вийти з дискусії про первинність співвідношення арбітражного законодавства та автономії волі сторін і арбітрів, яка історично точиться з використанням позитивістської термінології і перевести цей спір у русло юснатуралістичноїлексіки.

The article is dedicated to the comparative analysis of two concepts: English-speaking (arbitral jurisdiction) and French-speaking (ordre juridique arbitral) terms in order to identify the common semantic core and essential differences in the content of arbitral jurisdiction and ordre juridique arbitral for the purpose of further organizing these foundational concepts through the internationalization of their meaning. The authors analyze the works of French researchers who consider «arbitrators' freedom to determine their own jurisdiction» as the most important for uncovering the essence of ordre juridique arbitral and attempt to consider such jurisdiction in close connection with its bearers, understanding it specifically as a certain authority.| The authors observe a shift in French doctrine from a statist understanding of arbitration towards a self-regulating, autonomous arbitral legal order, whose existence was substantiated by E. Gaillard. Central and challenging are questions concerning the legitimacy of parties' freedom in arbitration. This issue can be generalized as the «juridicity» of international arbitration, and and clarification of what the source of such «authority» of private individuals is—either the positive law of a specific state or prescriptions and norms of another legal order. The authors highlight that E. Gaillard delineates three conceptual approaches concerning the nature and essence of arbitral legal order: (1) international arbitration as a component of a single national legal order; (2) international arbitration as a result of a plurality of national legal orders; (3) international arbitration as an autonomous arbitral legal order. The authors suggest that the priority use of the term «arbitral legal order» compared to «arbitral jurisdiction» yields important tactical advantages in criticizing the statist concept of the source of legitimacy of arbitration. This allows conditionally stepping out of the discussion about the primacy of the relationship between arbitration legislation and the autonomy of the will of the parties and arbitrators, which historically has been debated using positivist terminology, and shifting this dispute into the realm of jusnaturalistic lexicon.