Дисертація є комплексним науковим розкриттям теоретичних і практичних аспектів принципу «найкращі інтереси дитини» і його реалізації в цивільному судочинстві України загалом і специфіки його прояву при вирішенні судами різних категорій сімейних спорів щодо дітей.
Визначення місця й ролі дитини в дорослому світі, забезпечення її захисту та всебічного розвитку є однією з найактуальніших проблем сьогодення, від вирішення якої залежить життєздатність кожної сучасної держави. Ця проблема загострилась в Україні з 2014 року внаслідок збройної агресії рф, особливо після повномасштабного вторгнення в 2022 році, від якої найбільше страждають діти, адже вони є однією з найуразливіших груп населення. Війна вкрала в українських дітей дитинство, бо вони втратили звичний спосіб життя та атмосферу виховання, а багато з них стали внутрішньо переміщеними особами або біженцями за межами нашої держави, осиротіли чи їх розлучили із сім’єю.
Ратифікація Україною міжнародних нормативно-правових актів, що закріплюють ювенально-правові стандарти, зокрема принципу «найкращі інтереси дитини», зумовила підвищену увагу українського законодавця до законодавчого забезпечення прав, свобод та інтересів дітей. Варто наголосити, що в Конституції України, зокрема в ч. 3 ст. 24, ч. 3 ст. 51, ст. 52, закріплені засади охорони дітей і дитинства. Водночас міжнародно-правові стандарти і конституційні приписи є лише юридичною декларацією й мають стверджуватись у галузевому законодавстві та правозастосовній діяльності.
Незважаючи на те, що законодавець не закріпив в актах законодавства України (якщо не враховувати ратифіковані міжнародні нормативно-правові акти) принцип «найкращі інтереси дитини», цей принцип наразі знайшов своє визнання й широке застосування в судовій практиці у цивільних справах, що виникають із сімейних спорів щодо дітей, зокрема про визначення місця проживання дитини, про встановлення порядку участі одного з батьків у вихованні дитини, про стягнення аліментів тощо, загальна частка яких у судовій статистиці є стабільно великою. Суди майже в усіх таких справах, незважаючи на те, що вони є різними за своїм фактичним і юридичним змістом, звертаються до визначення так званих найкращих інтересів дитини та можливостей їх забезпечення. Однак з огляду на оціночний характер «найкращих інтересів дитини» підходи до розуміння цього принципу та порядку його реалізації в цивільному судочинстві при вирішенні відповідних справ є різними, що обумовлює потребу в їх аналітичному дослідженні, узагальненні й виробленні єдиного розуміння. Водночас в Україні відсутні теоретичні напрацювання щодо визначення принципу «найкращі інтереси дитини» з позиції міжгалузевого підходу, багатоаспектності прояву цього принципу під час розгляду цивільних справ, що зумовлює потребу в комплексному дослідженні цієї проблеми, що передбачає його розгляд як категорії матеріального права (поняття і складові принципу «найкращі інтереси дитини»), так і процесуального права (порядок і форми забезпечення найкращих інтересів). Розв’язання цієї проблеми створить засади для ефективного впровадження принципу «найкращі інтереси дитини» у науку сімейного права, процесуалістику та судову практику, що очевидно сприятиме вирішенню сімейних спорів без гострої емоційності їх учасників і зародженню культури правової злагоди. Зазначені обставини у своїй сукупності зумовлюють актуальність і важливість дисертаційного дослідження.
Дисертація складається із трьох розділів, розподілених на одинадцять підрозділів, у яких розгляд розпочинається з розкриття теоретико-правових та методологічних засад дослідження принципу «найкращі інтереси дитини» через дослідження реалізації принципу «найкращі інтереси дитини» під час підготовки й розгляду цивільних справ до розкриття специфіки реалізації принципу «найкращі інтереси дитини» в окремих категоріях цивільних справ та вдосконалення механізмів його дії. Об’єктом дослідження є цивільні, сімейні й цивільні процесуальні правовідносини, у межах яких реалізується принцип «найкращі інтереси дитини». Предметом дослідження є принцип «найкращі інтереси дитини» в цивільному судочинстві України.
Теоретико-методологічною базою дослідження стали загальні та приватно-наукові методи пізнання правових явищ, зокрема провідними методами стали: діалектичний, аксіологічний, системно-структурний, порівняльно-правовий, формально-логічний, догматичний, статистичний, прогностичний та метод юридичного аналізу.
У першому розділі «Теоретико-правові та методологічні засади дослідження принципу «найкращі інтереси дитини» проведено регламентацію правового статусу дитини з позиції міжгалузевого підходу. Розвинуто наукове положення про неможливість вироблення уніфікованих правил визначення найкращих інтересів дитини при розгляді й вирішенні всіх справ щодо дітей з огляду на соціальну диференціацію й неоднорідність кожного спору та потреб його учасників, унаслідок чого суд при оцінці обставин кожної конкретної справи, керуючись судовою дискрецією, повинен диференціювати елементи принципу «найкращі інтереси дитини» на: пріоритетні, важливі й ті, які не мають значення для вирішення справи.
За результатами дослідження теоретико-методологічних підходів до сучасного розуміння принципу «найкращі інтереси дитини» в Україні, спираючись на міжнародні стандарти у сфері прав дитини, обґрунтовано, що принцип «найкращі інтереси дитини» має дихотомічну природу закріплення в міжнародних договорах. Інтереси дитини зафіксовані як окремий самостійний об’єкт, що є ширшим ніж права дитини, а забезпечення інтересів стало безпосередньо нормативно визначеним через найкращі різноманітні форми втілення інтересів у суспільне життя, що є визначальним і пріоритетним при врегулюванні різних спірних ситуацій. У судовій практиці України (у цивільних справах) та практиці міжнародних судових інстанцій, зокрема ЄСПЛ, усталеним є принцип «найкращі інтереси дитини» в динаміці їх забезпечення.
Уперше на теоретичному рівні обґрунтовано встановлення балансу в застосуванні принципу «найкращі інтереси дитини» в національній та міжнародній судовій практиці через розкриття діалектичної єдності його частин: а) кола інтересів дитини як окремого самостійного об’єкта, що визначає блага, потреби та прагнення дитини в різних сферах буття, які можна вважати найкращими і які мають бути першочергово вирішеними / забезпеченими (зміст); б) пріоритетних різноманітних способів втілення її інтересів у суспільне життя, що є визначальними при врегулюванні різних спірних ситуацій (форма).
Завершується перший розділ дисертації дослідженням міжнародних стандартів у сфері судочинства, що визначають зміст принципу «найкращі інтереси дитини». У результаті проведеного порівняльного дослідження, зіставлення різних правових категорій зроблено висновок, що принцип «найкращі інтереси дитини» за допомогою різних формулювань, текстуальних висловів, а також через неоднакове контекстне розуміння змісту закріплений у міжнародних нормативних актах та віднаходить своє змістовне наповнення у великій кількості рішень ЄСПЛ. Сталі підходи ЄСПЛ щодо забезпечення принципу «найкращі інтереси дитини» можна побачити у справах про: возз’єднання сім’ї; відносини між усиновлювачем і усиновленою дитиною; контакт із дитиною та право на спілкування з нею того з батьків, хто проживає окремо, або інших родичів; позбавлення батьківських прав; встановлення батьківства. Такі підходи полягають у тому, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У другому розділі «Загальні положення реалізації принципу “найкращі інтереси дитини” в цивільному судочинстві» особлива увага зосереджена на практичних аспектах встановлення (виявлення) найкращих інтересів дитини. Зокрема, удосконалено класифікацію цивільних справ, у яких реалізується принцип «найкращі інтереси дитини»: 1) справи, у яких предмет позову безпосередньо стосується встановлення біологічного батьківства (материнства) щодо дитини як фізичної особи; 2) справи з предметом позову, який стосується спростування біологічного батьківства (материнства) щодо дитини як фізичної особи; 3) справи, предметом позову в яких є розірвання повністю чи частково соціальних та/або більшості правових зв’язків біологічних батьків чи одного з них із дитиною; 4) справи, предметом позову в яких є, навпаки, поновлення соціальних та/або правових зв’язків біологічних батьків чи одного з них із дитиною, тобто возз’єднання дитини з сім’єю, створеною на підставі кровного споріднення, або позовні вимоги про «створення» для дитини сім’ї внаслідок використання такого правового механізму, як усиновлення, чи вимоги про забезпечення дитині іншого роду захисту її інтересів; 5) справи щодо немайнових прав дитини, які зазвичай виникають між батьками, які неспроможні добровільно дійти згоди стосовно того чи іншого питання, що стосується дитини; 6) справи щодо захисту типово майнових прав та інтересів дітей у сімейних правовідносинах.
За результатами дослідження суб’єктного складу цивільних справ, які стосуються інтересів дитини, зокрема, удосконалено розуміння потенційної наявності «конфлікту» прав та інтересів батьків і дітей у сімейних спорах, сторонами яких є батьки дитини, внаслідок чого суд крізь призму принципу «найкращі інтереси дитини» може застосувати лише такий спосіб захисту прав позивача, що відповідає інтересам дитини. Якщо обраний позивачем спосіб захисту не відповідатиме інтересам дитини, це може бути підставою для відмови в задоволенні позову навіть у разі встановлення судом порушення прав позивача.
Обґрунтовано обов’язковість отримання виконавцем висновку органу опіки та піклування при виконанні судових рішень у справах, у яких не брали участі органи опіки та піклування, і які стосуються майнових прав дитини, зокрема при зверненні стягнення на майно, що належить дитині чи яким користується дитина.
Завершується другий розділ дослідженням теоретичних і практичних особливостей урахування думки дитини під час розгляду цивільних справ, пов’язаних із забезпеченням її найкращих інтересів. Сформовано авторську наукову позицію доцільності запровадження в цивільному судочинстві можливості допиту дітей за методикою «зеленої кімнати», що нині застосовується у кримінальному процесі, при розгляді справ про визначення місця проживання дитини, участь одного із батьків у вихованні дитини та інших справ, які стосуються інтересів дітей, із обов’язковим залученням психолога, адже це дасть суду можливість безпосередньо з’ясувати дійсні інтереси дитини й ефективно їх забезпечити при вирішенні відповідних справ.
Розвинуто твердження, що процедура врахування судом чи адміністративним органом думки дитини при забезпеченні найкращих її інтересів судом охоплює два взаємопов’язаних аспекти: а) матеріально-правовий, що розкривається через нормативні приписи міжнародно-правових актів і законодавства України, які закріплюють підстави для визначення ставлення дитини; б) процесуальний, який стосується особливостей реалізації цієї процедури.
Третій розділ «Застосування принципу “найкращі інтереси дитини” в окремих категоріях цивільних справ і удосконалення його реалізації» присвячено дослідженню визначення найкращих інтересів дитини у спорах щодо місця проживання дитини крізь призму традицій та гендерних тенденцій; реалізації принципу «найкращі інтереси дитини» під час розгляду справ, пов’язаних із вихованням дитини; визначенню найкращих інтересів дитини під час розгляду справ про стягнення аліментів і додаткових витрат на дитину; визначенню найкращих інтересів дитини у справах про усиновлення та розкриття перспектив удосконалення реалізації принципу «найкращі інтереси дитини» в судовій практиці.
Уперше на теоретичному рівні доведено позицію визначення незмінного місця проживання дитини й обґрунтовано можливість застосування судами спільної фізичної опіки (коли дитина у визначений судом регулярний часовий період змінює місце проживання з кожним з батьків) виключно як крайнього заходу. Обґрунтовується, що суд має виходити із першочергового створення умов безпечного і звичного середовища для дитини, яке є постійним, сталим, а не періодичним, оскільки досягнення стабільного соціального середовища, зокрема умови безпечного сталого особистого простору, атмосфера злагоди, істотно мінімізується при регулярній зміні місця проживання. Розвинено тезу про втрату беззастережного значення презумпції на користь матері у справах про визначення місця проживання із застереженням, що дослідження переваги на користь матері залишається предметом першочергової оцінки судом при встановленні фактів і обставин конкретної цивільної справи.
Удосконалення розуміння того, що участь неповнолітньої дитини у справі за позовом одного з її батьків про визначення її місця проживання створює множинність на стороні позивача та вказує на збіг вимог того з батьків, який є позивачем, з інтересами дитини. Розвинуто твердження, що під час вирішення справ про стягнення додаткових витрат на дитину суди встановлюють баланс між обов’язками батьків утримувати дитину з урахуванням принципу пропорційності втручання у майнову сферу відповідача, що передбачає необхідність брати до уваги його можливість надавати таку матеріальну допомогу.
Третій розділ завершується авторськими прогнозами і перспективами удосконалення механізмів забезпечення принципу «найкращі інтереси дитини» у світлі реалізації його складових. Розроблено й адаптовано до українських правових реалій проєкт опитувальника для батьків, усиновлювачів, інших осіб, які є законними представниками дитини, в якому вони повинні надати розгорнуту відповідь про їхнє бачення щодо аспектів життя дитини під час розгляду справ про визначення місця проживання дитини чи в процедурі медіації (додаток А). За його допомогою суд, розглядаючи справу, яка стосується прав та інтересів дитини, може повністю встановити факти, які мають значення для правильного вирішення справи, провести оцінку обставин кожної конкретної справи крізь призму складових елементів принципу «найкращі інтереси дитини» та через пріоритезацію елементів цього принципу – сформувати власний висновок про пріоритетний спосіб (способи) забезпечення найкращих інтересів дитини. Такий опитувальник розроблено на основі та засадах європейських міжнародних стандартів у сфері захисту прав дитини, практики ВС та судової практики США у сімейних справах, насамперед так званих «факторів Голлі», сформованих Верховним Судом штату Техас США у 1976 р. у справі «Ненсі Аамс Голлі проти Девіда Адамса».
У підсумку дослідження вперше на національному науковому рівні розкрито зміст принципу «найкращі інтереси дитини» шляхом поглиблення його елементів і вичленення субелементів, які у своїй сукупності утворюють «матрицю» ціннісних аспектів життя дитини (додаток Б), що потенційно можуть вважатися її найкращими інтересами й підлягають пріоритезації судом при розгляді кожної конкретної цивільної справи з огляду на її обставини. Практична корисність цієї теоретичної конструкції полягає в її застосуванні під час розгляду справ про визначення місця проживання дитини при оцінці судом кожного елементу та субелементів принципу з подальшою пріоритезацією визначального елементу в ієрархії елементів принципу, враховуючи і зважаючи на різні обставини справи.
The dissertation is a comprehensive academic study of the theoretical aspects and practical implementation of the “best interests of the child” principle in civil proceedings in Ukraine, clarifying its specifics in various categories of civil cases, and developing on this basis conclusions, generalizations, proposals and recommendations for optimizing the procedural actions of a judge and participants to civil proceedings during the litigation and review of a civil case.
Determining the place and role of the child in the adult world, ensuring its protection and well-rounded development is one of the most pressing issues of our time, on the solution of which the authority of every nation in the modern world depends. Increased attention from the international community and Ukraine’s ratification of a number of international juvenile legal standards have led to heightened focus at the highest national level by the state, represented by its bodies, on all issues related to the rights and freedoms of the child, including material and moral support for childhood, state protection of childhood, the legal status of the child, etc. (Article 24(3), Article 51(3), Article 52, etc. of the Constitution of Ukraine). Nevertheless, constitutional postulates and international standards of the legal status of the child often appear as a simple legal declaration and do not automatically protect the child from a wide variety of challenges in life during upbringing, development and growth in a family or in another environment that is defined by law.
The issue of protecting children’s rights and ensuring their best interests has become especially relevant during the full-scale invasion of Ukraine by Russia, which has affected children the most as the most vulnerable subjects of law with no independent protection of their rights. Nowadays, every infant in Ukraine has had his or her childhood objectively stolen, lost the usual way of life and upbringing atmosphere, and many of them have become internally displaced persons or refugees with one of their parents (usually the mother) or relatives, seeking protection outside of our country. The predictable negative consequence is often the destruction of families, which traumatically affects the daily life of children due to violations of their rights and the inability to ensure their best interests when conflict situations between parents are transformed into court cases. As of today, family disputes, unfortunately, remain one of the most common categories of civil cases heard and reviewed by the courts. Despite the different subject matter and grounds of claims in such disputes, in many cases the court addresses the determination of the best interests of the child and the procedure for ensuring them, and the courts’ approaches to understanding and manifesting the principle of “best interests of the child” are undergoing transformation.
The dissertation consists of three chapters divided into eleven subsections, in which the examination begins with the disclosure of the theoretical, legal and methodological foundations of the study of the “best interests of the child” principle through the study of the implementation of the “best interests of the child” principle in the preparation and consideration of civil cases to the disclosure of the specifics of the implementation of the “best interests of the child” principle in certain categories of civil cases and improvement of the mechanisms of its application. The scope of the study is civil, family and civil procedural legal relations within which the principle of “best interests of the child” is implemented. The subject of the study is the principle of “best interests of the child” in civil proceedings in Ukraine.
General and private scientific methods of cognition of legal phenomena constitute the theoretical and methodological basis of the study, in particular, the leading methods are dialectical, axiological, systemic and structural, comparative legal, formal and logical, dogmatic, statistical, prognostic and legal analysis methods.
In the first chapter Theoretical, Legal and Methodological Foundations of the Study of the Principle of ‘Best Interests of the Child’, the author analyzes the regulation of the legal status of a child from the perspective of an integrated approach. The article establishes the academic position that despite the declared desire of states to have more or less unified rules for single social groups, no society can claim consensus among population groups and similarity of families, which makes it the duty of the court in each case to take into account a number of diametrically opposed factors from various spheres of life and growth of a child when assessing the best interests of a child, which affect the significance and priority of some elements of the “best interests of the child” principle, taking into account others and turning back from the third component of the principle under study (in particular, in the circumstances of the case, the child may be raised in a family, belong to vulnerable social groups, be without parental care, require medical treatment, additional care, religious aspects, etc.)
According to the results of the study of theoretical and methodological approaches to the modern understanding of the principle of “best interests of the child” in Ukraine and based on international standards in the field of child rights, the author proves that the principle of “best interests of the child” has a dichotomous nature of consolidation in international treaties. The interests of the child are recognized as a separate independent object which is broader than the rights of the child, and the interests of the child have become directly defined by law through the best various forms of implementation of interests in public life, which is crucial and a priority in resolving various disputes. The principle of the “best interests of the child” in the dynamics of their protection is well established in the case law of Ukraine (in civil cases) and the practice of international courts, including the ECHR.
For the first time, at the theoretical level, the author demonstrates the achievement of a balance in the application of the principle of “best interests of the child” in national and international judicial practice by revealing the dialectical unity of its parts: a) the range of interests of the child as a separate independent object which determines the relevant benefits, needs and aspirations of the child in various spheres of life which should be considered the best and which should be addressed as a matter of priority in the event of relevant situations; b) priority different ways of implementing the child’s interests in public life, which the scientific statement that the needs of the child as a multidisciplinary phenomenon are the essential priority basis and legal presumption for the formation of the best interests of the child, depending on his or her age, environment and other circumstances, and are enshrined as a presumption of priority for ensuring and protecting the best interests of the child (their protection is legally enshrined) has been improved.
The first chapter of the thesis concludes with a study of international standards in the field of judicial proceedings which define the content of the “best interests of the child” principle. As a result of the comparative study and analysis of various legal categories, the author concludes that the principle of “best interests of the child” is enshrined in international legal instruments through various formulations, textual expressions, and also through different contextual understanding of its content and finds its substantive content in a large number of ECHR judgments. The ECHR’s consistent approaches to ensuring the principle of the “best interests of the child” can be seen in cases of: family reunification; relations between the adoptive parent and the adopted child; contact with the child and the right to communicate with the child of the separated parent or other relatives; deprivation of parental rights; establishment of paternity; there must be a fair balance between the interests of the child and the interests of the parents, and in maintaining such a balance, special attention should be paid to the most important interests of the child, which by their nature and importance should be
The second chapter, General provisions for the implementation of the “best interests of the child” principle in civil proceedings, focuses on the practical aspects of identifying the best interests of the child. In particular, the author has improved the classification of civil cases in which the principle of “best interests of the child” is implemented: 1) cases in which the subject matter of the claim directly relates to the establishment of biological paternity (maternity) in relation to the child as an individual; 2) cases with the subject matter of the claim relating to the refutation of biological paternity (maternity) in relation to the child as an individual; 3) cases in which the subject matter of the claim is the termination of social and/or the vast majority of legal ties between the biological parents or one of them and the child in whole or in part; 4) cases in which the subject matter of the claim is, on the contrary, the restoration of social and/or legal ties between the biological parents or one of them and the child, i.e., reunification of the child with a family established on the basis of blood relationship, or claims for the “creation” of a family for the child through the use of such a legal mechanism as adoption or claims for other types of protection of the child’s interests; 5) cases concerning the non-property rights of a child, which usually arise between parents who are unable to voluntarily reach an agreement on a particular issue concerning the child; 6) cases concerning the protection of typically property rights and interests of children in family legal relations.
According to the results of the study of the features of the subjective composition of civil cases in cases involving the best interests of the child, the author has improved the scientific position on the procedural characteristics of cases in which the principle of “best interests of the child” is implemented: a) in cases where the parties are the child’s parents, there is a certain “conflict of rights and interests” inherent in the claim itself: the court assesses and chooses the need and method of protection of the plaintiff’s rights (if they are indeed violated) through the prism of the child’s interests, and not the plaintiff alone. Even if the plaintiff’s rights have been violated, the court may dismiss the claim if its satisfaction in the manner requested by the plaintiff is not in the child’s best interests; b) the plaintiff party in certain categories of such cases may be the child himself or herself who has reached the age of fourteen (Articles 18, 152, 156, 165, 240 of the Family Code of Ukraine), although such an individual does not lose the legal status of a child, retaining it until the age of majority (Article 6 of the Family Code of Ukraine); c) in other categories of cases, minors and young children (under 14 years of age) do not have the independent right to file a lawsuit in any case and their rights and interests are protected in court by representatives; 8) provisions on the specifics of a child’s participation in cases of determining his/her place of residence: a) direct participation of a minor child creates a plurality of persons, which is associated with the subject matter of the claim and the existence of independent claims of the child as a third party who may make such claims (except for the claims of the plaintiff and defendant, who are usually parents); b) if the claims of a minor child coincide with the claims of one of the parents as a party to the case, it is impossible to speak of the existence of his/her independent claims and involvement of the minor child in the case as a third party with liability
The author formulates an acadamic conclusion on the mandatory nature of the opinion of the guardianship and welfare authority at the stage of enforcement of court decisions in which the guardianship and welfare authorities were not involved in the case, for example, on foreclosure on property if the executor intends to alienate property to which the rights belong to a minor or a young person.
Further development of the thesis that in cases where the parties are the child’s parents, there is a certain “conflict of rights and interests” inherent in the claim itself: the need and method of protecting the plaintiff’s rights (if they are indeed violated) are assessed and chosen by the court through the prism of the child’s interests, and not the plaintiff alone. Even if the plaintiff’s rights have been violated, the court may dismiss the claim if its satisfaction in the manner requested by the plaintiff is not in the child’s best interests.
It is proved that the plaintiff party in certain categories of such cases may be the child himself or herself who has reached the age of fourteen (Articles 18, 152, 156, 165, 240 of the Family Code of Ukraine), although such an individual does not lose the legal status of a child, retaining it until the age of majority (Article 6 of the Family Code of Ukraine). However, in other categories of cases, minors and young children (under 14 years of age) do not have the independent right to file a lawsuit in any case, and their rights and interests are protected in court by representatives.
The second section concludes with the study of theoretical and practical features of taking into account the child’s opinion in civil cases related to ensuring his/her best interests. The author’s acadamic position on the need to extend the “Green Room” methodology (which is applicable in criminal proceedings) to civil proceedings when deciding on the child’s place of residence, participation of one of the parents in the child’s upbringing or change of the way of upbringing, etc. is formed, with the mandatory involvement of a psychologist to conduct such a procedure. The implementation of this procedure should begin in pilot local general courts with further legislative consolidation of its features in the civil procedural legislation (two years after the introduction of the pilot procedure, which is the statistically average period of consideration and review of a case within the framework of exhaustion of national legal remedies).
The author develops the thesis that the procedure for taking into account the child’s opinion when ensuring the best interests of the child by the court covers two interrelated components: a) the substantive legal aspect, which is revealed through the relevant regulatory framework and conditions for its implementation – laws, international standards that determine the grounds for determining the child’s attitude to a particular circumstance in a dispute; b) procedural (proceeding) – establishes the specifics of the procedures (different for administrative and procedural), determination of persons authorized to conduct it (except for the court) and other issues that may arise.
The third section Application of the “best interests of the child” principle in certain categories of civil cases and improvement of its implementation is devoted to the study of practical aspects of implementation of the “best interests of the child” principle in various categories of civil cases with the formation of scientifically based conclusions on improvement of its mechanisms in this area. For the first time, the author proves at the theoretical level the position of determining the child’s permanent place of residence and substantiates the possibility of joint physical custody (when a child changes his/her place of residence with each parent for a regular period of time determined by the court) by the courts only as a last resort. It is argued that the court should proceed from the primary creation of conditions for a safe and familiar environment for the child, which is permanent, stable, and not periodic, since the achievement of a stable social environment, in particular, conditions for a safe, stable personal space, a stable social environment, an atmosphere of harmony is significantly minimized with a regular change of residence. The thesis is developed that, based on the results of studying the modern national judicial practice of courts of all levels in cases of determining the place of residence, the presumption in favor of the mother has lost its own indisputable meaning, and a reservation is made that such a presumption always remains the subject of primary assessment by the court when establishing the facts and circumstances of a specific civil case.
Scientifically, the statement has been developed that when deciding cases of charging additional expenses for a child, courts apply the principle of proportionality when interfering with the rights of the payer (special circumstances or the payer’s ability to pay) and establish a balance, ensuring the equality of the rights of parents. Proving the existence of special circumstances is difficult, relies on the plaintiff, requires careful collection of evidence and preparation of procedural documents for the court, given that the opportunity to provide oral explanations is not available in every trial. A scientific conclusion has been formed on the mandatory conclusion of the guardianship and trusteeship body at the stage of execution of court decisions, when issuing which the guardianship and trusteeship bodies were not involved in the case, for example, on the imposition of a recovery on property if the executor intends to alienate property, the rights to which belong to a minor or underage person.
The third chapter concludes with the author’s forecasts and prospects for improving the mechanisms for ensuring the principle of “the best interests of the child” in the light of the implementation of its components. A draft questionnaire for parents, adoptive parents, and legal representatives of the child has been developed and adapted to the Ukrainian legal reality, in which they must provide a detailed answer about their vision of aspects of the child’s life during the consideration of cases on determining the child’s place of residence or in the mediation procedure (Appendix A). With its help, the court, considering the case, assessing the facts, establishing the circumstances, will prioritize the elements of the principle of “the best interests of the child” and form its own conclusion about the priority method (methods) of ensuring the best interests of the child. Such a questionnaire was developed on the basis and principles of European international standards in the field of children’s rights, the practice of the Supreme Court and the US case law in family cases, primarily the so-called “Holly factors”, formed by the Supreme Court of the State of Texas, USA in 1976. in the case of Nancy Aams Holley v. David Adams.
As a result of the study, for the first time at the national scientific level, the author proposes to deepen the content of each element of the “best interests of the child” principle by disclosing sub-elements as a maximally detailed “matrix” of value aspects of a child’s life (Appendix B), which can be considered to be in the best interests of the child. The practical usefulness of this theoretical construct lies in its application in cases of determining the child’s place of residence, when the court assesses each element and sub-element of the principle, with the subsequent mandatory prioritization of the determining element in the hierarchy of the elements of the principle, taking into account and considering the various circumstances of the case.
