Місцеві референдуми в Україні як форма безпосередньої демократії: погляд в майбутнє

Abstract

У статті проаналізовано генезу розвитку і сучасний стан правового регулювання процедури ініціювання та проведення місцевих референдумів в Україні. Зазначено, що відсутність законодавства, яке б регулювало питання місцевих референдумів, ставить під загрозу можливість реалізації громадянами своїх політичних прав на участь у вирішенні місцевих питань. Проаналізовано досвід ініційованих та проведених місцевих референдумів в Україні протягом 1991-2012 років. Це дало змогу виділити проблемні аспекти стосовно: функціонування процедури ініціювання та проведення місцевих референдумів, реалізації прав громад на народне голосування, зворотного зв’язку між громадянами та їхніми представниками в органах місцевого самоврядування, перевищення повноважень місцевої влади при винесенні на народне обговорення питань, які не належать до предмета відання органів місцевого самоврядування, маніпуляції громадською думкою, спроб легітимізувати протизаконні рішення або рішення, які суперечать інтересам громади, існування непоодиноких випадків невиконання рішення місцевих референдумів. Виділено та розкрито окремі недоліки та неточності проєкту Закону України від 19.05.2021 № 5512 «Про місцевий референдум», який сьогодні перебуває на розгляді у Верховній Раді України. Охарактеризовано висновок Комісії за демократію через право Ради Європи та Бюро демократичних інститутів і прав людини. Зазначено, що виходячи з того, що Україна отримала статус кандидата в члени ЄС та із врахуванням Копенгагенських критеріїв, які висуваються до вступу країн Центральної та Східної Європи до ЄС, Україна повинна продемонструвати стабільність інститутів, що гарантують демократію, верховенство права, права людини та громадянина. В цьому контексті врегулювання питання правового закріплення процедури ініціювання та проведення місцевих референдумів набуває неабиякої актуальності, адже відсутність законодавчого механізму реалізації конституційного права громадян брати участь в управлінні державними справами через місцевий референдум є істотною прогалиною вітчизняного законодавства. Зроблено висновок, що під час доопрацювання проєкту закону про місцевий референдум слід враховувати не лише рекомендації Венеційської комісії та Бюро демократичних інститутів і прав людини, але й вітчизняний досвід проведення місцевих референдумів. Зроблено висновок, що застосування комплексного підходу до підготовки проєкту Закону України «Про місцевий референдум», який включає врахування міжнародних рекомендацій та адаптацію під внутрішні умови і досвід, дозволить зробити цей процес більш прозорим, доступним та ефективним для всіх його учасників, адже участь у прийнятті рішень стимулює майбутню взаємодію.