Цивільні відносини у непідприємницьких товариствах та установах: теоретико-правові засади адаптації законодавства України до acquis ЄС

Abstract

Наукова праця є першою у вітчизняній цивілістичній науці цілісною, завершеною теорією цивільних відносин у непідприємницьких товариствах та установах як організаціях на основі теоретичних та практичних засад адаптації законодавства України до acquis ЄС. Запропоновано узагальнену теорію відносин у непідприємницьких товариствах та установах, сформовану відповідно до права на заснування юридичної особи на підставі: а) свободи об’єднання у формі членських організацій, до яких у державах-членах ЄС відносять асоціації (associations) та кооперативні товариства (cooperative societies); а також їх альтернативні форми – партнерства (partnerships) та товариства з обмеженою відповідальністю (limited liability companies); б) реалізації правомочностей власника майна, яке передається нечленським організаціям – установам (foundations) та трастам (trusts). Охарактеризовано зміст відносин у непідприємницьких товариствах як права та обов’язки, що виникають в учасників/членів щодо управління товариством, задоволення їх особистих немайнових чи майнових прав та інтересів; а відносин в установах – як права та обов’язки щодо управління установою та реалізації її мети, визначеної засновником. Встановлено, що відносини членства мають характер саморегулювання, відповідно до якого юридично рівні учасники або учасник на основі законодавчої моделі правового регулювання суспільних відносин здійснюють дії для встановлення, зміни чи припинення цивільних відносин, згідно з повною відповідністю законодавчій нормі або на основі корпоративного акту з урахуваннями вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Окреслено проблематику досліджень відносин у непідприємницьких товариствах та установах, зокрема: а) визначення системи відносин, що складає субінститут непідприємницьких юридичних осіб, структурні елементи якої відображають відносини в окремих видах непідприємницьких товариств та установ (проблема форми та сутності відносин); б) еволюція відносин у непідприємницьких товариствах та установах, що дозволяє визначити таксономію непідприємницьких юридичних осіб та визначити перспективи їх розвитку (проблема належного правового регулювання відносин); в) міжгалузевий характер окремих відносин, а також застосування інших соціальних регуляторів (проблема механізму правового регулювання); г) особливості здійснення та захисту цивільних прав та виконання обов’язків учасниками відносин у непідприємницьких товариствах та установах (проблема правореалізації та правозастосування); ґ) удосконалення правового регулювання відносин у непідприємницьких товариствах та установах (проблема поєднання теорії та практики). Запропоновано здійснювати гармонізацію законодавства, що регулює відносини у непідприємницьких товариствах та установах, на загальних принципах: вільне створення непідприємницьких товариств та установ, можливість безперешкодного набуття статусу юридичної особи, єдині вимоги до органів управління, транспарентність відносин управління та договірних відносин. Визначено, що неформальні організації можуть набувати властивостей суб’єктів права як потенційних учасників цивільних відносин (наявність речових прав (володіння та користування), обмежена договороздатність, право на звернення до суду за захистом колективних прав тощо) та є перехідною формою від договірних відносин до юридичної особи. Сформовано розуміння охорони суб’єктивних цивільних прав та інтересів учасників непідприємницьких товариств та установ в межах організаційних відносин (в тому числі шляхом вирішення внутрішніх спорів), а також шляхом здійснення колективних прав (в тому числі шляхом звернення до суду). Окреслено цивільно-правове розуміння відповідальності учасників відносин у непідприємницьких товариствах та установах, що полягає у застосуванні статутних «санкцій» (в тому числі шляхом припинення відносин), які не мають юридичних підстав та не забезпечуються судовим захистом. Ззапропоновано ратифікувати Україною Європейську конвенцію про визнання правосуб’єктності міжнародних неурядових організацій (European Convention on the Recognition of the Legal Personality of International Non-Governmental Organisations) (EST No. 124), яка може застосовуватися щодо непідприємницьких товариств та установ і інших приватних інституцій, які мають свій головний офіс на території однієї з договірних сторін. Удосконалено погляд на роль громадянського суспільства в реалізації ринкових економічних принципів, зокрема, у процесі так званої «приватизації» суспільних відносин (відмови від державного регулювання та реалізацію соціально-економічних інтересів «приватними» учасникам ринку), шляхом координації та співпраці у економічних секторах (саморегулювання та громадське обговорення у правотворенні), внаслідок розширення неюрисдикційних способів захисту прав та інтересів; зовнішнє вираження цього процесу здійснюється непідприємницькими товариствами, що мають на меті реалізацію суспільно корисних інтересів. Сформовано погляд на ознаки організаційно-правової форми, що надають можливість виділити серед непідприємницьких товариств: асоціацію; об’єднання співвласників; фонд; благодійну організацію; політичну партія; громадське об’єднання; саморегулівну організацію; громадське формування. В межах кожної форми можуть виділятися допоміжні форми, наприклад, громадська організація та громадська спілка (для громадських об’єднань) тощо. Удосконалено науковий погляд на інтерес непідприємницького товариства, який не може розглядатися як виключна статутна діяльність, а є орієнтиром для здійснення прав та виконання обов’язків учасниками відносин у непідприємницьких товариствах та установах, в результаті чого окреслюються межі здійснення суб’єктивних прав – «внутрішніх», а також «зовнішніх». Запропоновано орієнтувати національне правове регулювання відносин у непідприємницьких товариствах та установах на практику ECHR, зокрема: а) можливість правового закріплення різних цілей створення асоціацій, особливо для належного функціонування демократії; б) пов’язаності права на свободу асоціації з іншими правами (свободи думки, совісті та релігії та свободи вираження поглядів також є однією з цілей свободи об’єднань), а також необхідність ефективного забезпечення прав гарантуванням як позитивного, так і негативного права на свободу асоціацій; в) публічний характер окремих непідприємницьких товариств («публічна» або «параадміністративна» функція, що призводить до виведення їх з правового регулювання статусу непідприємницьких товариств); г) автономія асоціацій, внутрішнє управління та членство, що передбачає право складати власні правила та управляти своїми справами, однак, це не заважає державам встановлювати правила та вимоги щодо корпоративного управління та менеджменту та переконуватись у їх дотриманні. Дістало подальшого розвитку наукове положення, що договірне регулювання в ЄС безпосередньо визначає загальні принципи свободи створення (асоціації), а також опосередковане регулювання відносин щодо непідприємницьких сфер функціонування ЄС (охорона здоров’я, спорт, релігійна діяльність тощо). Сформовано розуміння організаційно-правової форми юридичних осіб як способу упорядкування цивільних відносин з корпоративного управління (без врахування загальних зборів як органу), що узагальнено зводяться до двох моделей: одноланкової та дволанкової побудови органів управління. Європейський приватноправовий принцип безпеки має у вітчизняному законодавстві фрагментарний характер (зокрема, декларативність гарантій прав та інтересів учасників відносин у непідприємницьких товариствах та установах), а ефективність оцінюється відповідно до можливостей правореалізації та правозастосування.