Окремі питання розмежування господарської та цивільної юрисдикції у спорах, що виникають з корпоративних відносин

Abstract

У статті розглянуто окремі питання розмежування господарської та цивільної юрисдикції у спорах, що виникають з корпоративних відносин: юрисдикцію корпоративних спорів та спорів, що за своєю суттю не є корпоративними, які мають ознаки корпоративних спорів або витікають з корпоративних відносин. Проаналізовано чинне законодавство України та судову практику Верховного Суду з питань розмежування господарської та цивільної юрисдикції у спорах, що виникають з корпоративних відносин. Зазначено, що незважаючи на те, що у статті 20 ГК України закріплена юрисдикція господарських судів з розгляду справ у спорах, що виникають з корпоративних відносин, критеріями відмежування справ господарської від цивільної юрисдикції у спорах щодо корпоративних прав стали: наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства; спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. До основних критеріїв розмежування господарської від цивільної юрисдикцій у спорах щодо корпоративних прав віднесено: предмет спору, суб’єктний склад, характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності або пряма вказівка в законі на вид судочинства. Акцентовано увагу на тому, що незважаючи на існуючі правові позиції Верховного Суду, які вказують на тенденцію до уточнення та конкретизації критеріїв віднесення спорів до певної юрисдикції, у більшості випадків підставами оскарження рішень попередніх інстанцій були питання не підвідомчості корпоративного спору тому чи іншому суду, а питання неправильної оцінки однією зі сторін чи судами суті права та/або інтересу, за захистом якого звертаються, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Зроблено висновок про динамічність судової практики у сфері корпоративних відносин та необхідність постійного вдосконалення чинного законодавства і підходів до розмежування судової юрисдикції, забезпечення Верховним Судом єдності та сталості у цій категорії справ, однакового застосування норм права судами різних спеціалізацій.