Договір страхування цивільно-правової відповідальності закладів охорони здоров’я

Abstract

Наукова новизна результатів дослідження зумовлена, перш за все, тим, що уперше проведено комплексний аналіз договору страхування цивільної відповідальності закладів охорони здоров’я, запропоновано порядок досудового встановлення страхового випадку, розроблено та запропоновано до використання зразок такого договору, а також пропозиції з удосконалення національного законодавства в даній сфері. Розвиток законодавства в сфері страхування відповідальності породив також поступове зростання інтересу наукової спільноти до особливостей правового регулювання і перспектив розвитку цієї інституції в Україні. Огляд літератури та історія становлення законодавства про страхування цивільної відповідальності свідчить про те, що на сьогодні ця інституція в Україні ще остаточно не сформувалася, про що свідчать постійні зміни і доповнення у нормативні акти, які регламентують здійснення цього виду страхової діяльності. З іншого боку, нечисленні публікації, присвячені страхуванню відповідальності, фрагментарність досліджень цього інституту, відсутність наукових розвідок, пов’язаних із проблематикою страхування цивільної відповідальності закладу охорони здоров’я, доводять відсутність загальних засад формування доктрини в цій сфері, необхідність подальшого наукового пошуку та потребу в розробці моделі даного виду страхування цивільної відповідальності. Встановлено, що правовідносини в сфері страхування відповідальності регулюються великим масивом різнорідних нормативних актів, що призводить до надмірного навантаження, в рамках якого є ризик утворення колізій та прогалин, що в свою чергу є негативною тенденцією в розвитку інституту страхування. На особливу увагу у контексті обраної теми дисертаційного дослідження заслуговує Директива 2011/24/ЄС від 9 березня 2011 р. «Про застосування прав пацієнтів у транскордонній медичній допомозі», що передбачає обов’язок країн ЄС, які надають лікування, гарантувати наявність страхування професійної відповідальності або подібні гарантії. Обґрунтована необхідність запровадження обов’язкового страхування цивільної відповідальності суб’єктів, що надають медичні послуги (медичну допомогу), яка зумовлена обранням Україною інтеграційного шляху до європейського співтовариства. Запропоновано під лікарською помилкою розуміти необережне заподіяння медичним працівником шкоди життю або здоров’ю пацієнта під час виконання ним своїх професійних обов’язків, за умови відсутності адекватного (необхідного та достатнього) застосування спеціальних знань та навичок, а також виправданого ризику в кожному конкретному випадку. Також дано визначення поняттю «класифікація лікарських помилок»: система послідовного поділу помилок, що трапляються під час медичного обслуговування населення з вини медичних працівників, наслідком яких є шкода, заподіяна життю або здоров’ю пацієнта. Враховуючи мету, що покладена в основу цієї роботи (пошук оптимальної класифікації лікарських помилок саме в контексті системи страхування цивільної відповідальності закладу охорони здоров’я як роботодавця), пропонуємо на початковому етапі функціонування вищезазначеного виду страхування взяти два критерії: спеціалізація лікаря та умови надання медичної допомоги. Таку класифікацію представлено в даній роботі у вигляді таблиць. Запропоновано внести зміни до пункту 2 частини першої статті 21 Закону України «Про страхування», виклавши пункт 2 в наступній редакції: «при укладенні договору страхування надати інформацію страховикові про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь – які обставини, що можуть вплинути на ступінь страхового ризику». Проаналізовано та запропоновано порядок досудового встановлення факту наявності/відсутності реалізованого страхового випадку, що в загальному вигляді складається з наступних кроків: 1) звернення постраждалого пацієнта або його законного представника з претензією до закладу охорони здоров’я або до страховика; 2) первинний аналіз ситуації, за результатами якого заклад охорони здоров’я формує свою письмову позицію; 3) звернення МОЗ до відповідних органів судово-медичної експертизи. Запропоновано внести зміни до Закону України «Про страхування», доповнивши статтю 7 пунктом 54 наступного змісту: «страхування відповідальності лікарняних (багатопрофільних, однопрофільних, спеціалізованих) та амбулаторно-поліклінічних закладів охорони здоров’я, що надають первинну, вторинну та третинну (високоспеціалізовану) медичну допомогу за лікарські помилки, допущені найманими працівниками, науково-педагогічними працівниками під час надання медичної допомоги, медичної послуги пацієнтам». Встановлено, що тільки вина у формі необережності є підставою для притягнення лікаря до цивільно-правової відповідальності та виплати страхового відшкодування. Під необережністю в означених правовідносинах запропоновано розуміти як безпідставне та необґрунтоване відступлення медичного працівника від затверджених стандартів надання медичної допомоги, так і незнання/невиконання таких стандартів останнім. Обґрунтовано необхідність розглядати в якості підстав звільнення медичного працівника від юридичної відповідальності за спричинення шкоди життю або здоров’ю пацієнта атиповість та безсимптомність перебігу захворювання, а також наявність виправданого ризику. Досліджено критерії виправданого ризику та доведено необхідність поставити право його застосування з наявністю у лікаря вищої кваліфікаційної категорії. Встановлено, що за порушення страховиком обов’язку з виплати страхового відшкодування настає відповідальність у вигляді сплати пені, боргу з урахуванням інфляції, а також трьох процентів річних.