Правові межі арбітражного розсуду

Abstract

Необхідність науково-правового дослідження правових меж арбітражного розсуду зумовлена недостатньою доктринальною розробленістю концепції арбітражного розсуду та його меж, на відміну від дослідженості судового розсуду в Україні. Стрімкість та мінливість арбітражної практики, яка часто випереджає законодавче регулювання механізму правозастосування при вирішенні спорів у міжнародному комерційному арбітражі та третейських судах, неминуче приводить до прогалин у законодавстві та необхідності їх заповнення шляхом використання розсуду та дискреції. Неспровоковане повномасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну неминуче вплинуло на розвиток економічних відносин та їх правове регулювання, зачепило усі сфери людського життя українців. Надання Україні статусу кандидата на вступ до ЄС, лише посилило необхідність всебічного утвердження принципу правовладдя та його важливої складової – правової визначеності. Наукова новизна одержаних результатів полягає головним чином у тому, що дисертація є першим цивілістичним дослідженням, яке присвячене арбітражному розсуду в Україні. Так, уперше визначено юридичну сутність правових меж розсуду (дискреції) як диспозитивних регуляторів правозастосування та саморегулювання поведінки суб’єктів правореалізації, а також виявлено головне призначення цих меж, що полягає у встановленні міри автономного і розумного волевиявлення (lex voluntatis) таких суб’єктів, виходячи з цього встановлено зміст антонімічного щодо розсуду поняття свавілля в праві як грубого порушення таких меж. У доктрині арбітражу розмежовано поняття «розсуд» та «дискреція» як родове і видове та побудовано білінгвістичну (англо-українську) терміносистему предметної сфери дослідження, до складу якої вперше віднесено легальні терміни, відмінні від «розсуду», але такі, що позначають юридичні конструкції реалізації дискреційних повноважень трьох типів: (а) вибору одного із законодавчо встановлених варіантів дій; (b) узгодження на договірній основі розсуду сторін; (c) вільного розсуду на основі аналогії права. Запропоновано змістовно нову загальну дефініцію розсуду в праві як інтелектуально-вольової форми реалізації природного права на свободу думки і волі, яка здійснюється через морально-правову оцінку та раціональну кваліфікацію конкретної юридичної ситуації, що дозволяє істотно уточнити застосовувану норму права або створити нову норму на основі загальних принципів права, серед яких визначальними є справедливість, розумність, добросовісність. Уперше у вітчизняній правовій науці реалізовано англомовний концепт arbitral discretion у значенні «арбітражний розсуд», який є загальним до понять «розсуд арбітрів» (arbitrators’ discretion) і «розсуд сторін» (parties’ discretion), та побудовано відповідні дефініції. Автором обґрунтовано необхідність розмежування суддівської та арбітражної дискреції в процесі правозастосування; встановлено їх розбіжності за колом суб’єктів, наділених дискреційними повноваженнями. Здійснено аналіз морально-правової природи судової та арбітражної дискреції з позицій герменевтики права, який дозволив установити, що розв’язання дилеми добра і зла в ситуаціях зловживання правом виступає аксіологічним обґрунтуванням необхідності дискреційної нормотворчості, яка реалізується в межах юридичної конструкції аналогії права та репрезентована в практиці прийняття арбітражного рішення ex aequo et bono, яка ще не отримала поширення, достатнього для більш поглибленого її наукового дослідження. Виявлено, що неюридичні (моральні, психологічні, релігійні, політичні тощо) межі розсуду за доктриною, чинним законодавством України та європейських країн романо-германської традиції права мають другорядне значення щодо юридичних (позитивно-правових) меж розсуду і можуть застосовуватися лише субсидіарно в ситуаціях заповнення прогалин у законодавстві та для долання зловживань буквою закону за допомогою аналогії права; водночас за англо-американською культурно-правовою традицією такі морально-правові межі є первинними та визначальними для кожного прецеденту і репрезентуються як приписи здорового глузду (common sense) учасників правовідносин у конкретній юридичній ситуації; встановлено, що саме останній підхід закріплений як провідний у міжнародних конвенціях приватноправового змісту. Доведено, що в порівнянні з усіма іншими юрисдикціями правове регулювання арбітражним законодавством розсуду арбітрів та сторін арбітражної процедури передбачає більш значний обсяг їхніх дискреційних повноважень, а самі межі арбітражного розсуду реалізуються на практиці переважно в договірній формі як узгодження позицій сторін; з огляду на те, що право України досить часто визначається як застосовуване матеріальне право, якщо місце арбітражу знаходиться на території нашої країни, обґрунтовано, що реальному розширенню дискреції в арбітражі має сприяти не збільшення питомої ваги спеціальних норм у Цивільному кодексі України, а, навпаки, – істотне зменшення казуальності матеріальних норм у процесі рекодифікації вітчизняного цивільного законодавства. Було удосконалено класифікацію підходів до розуміння розсуду; виокремлено як найбільш поширений в судовій та арбітражній практиці фіксовано-вибірковий підхід, що передбачає у суб’єкта правореалізації повноваження вибору в певному діапазоні можливих дій тієї моделі поведінки, яка є доцільною з його точки зору. Також зазначено що при такому розсуді не створюється новий нормативний зміст, а здійснюється вибір з декількох фіксованих варіантів, що зумовлює назву пропонованого підходу. Також удосконалено наукові положення щодо визначального впливу публічного порядку (ordre public), який встановлений надімперативними нормами права держави місця арбітражу та виконання арбітражного рішення (lex fori), на арбітражний розсуд. Так, встановлено, що застереження про публічний порядок є головною юридичною конструкцією, яка істотно обмежує автономію волі (lex voluntatis) сторін арбітражної угоди як базового акту реалізації їхньої договірної дискреції. Подальшого розвитку дістав загальний соціокультурний підхід до аналізу сутності правових явищ та процесів, зокрема аксіологічний та герменевтичний методи в праві, що дозволило виявити специфіку неюридичних меж арбітражного розсуду. Модифіковано спеціальний компаративно-правовий метод через специфікацію його застосування до порівняння норм чинного законодавства з урахуванням соціокультурного та культурно-історичного контекстів. Концептуально осмислити сутність соціокультурних меж дискреції та встановити субсидіарний характер їх застосування щодо законодавчих меж розсуду дозволили прикладні логіко-лінгвістичний та соціологічний методи операціоналізації оціночних понять. Практичне значення одержаних результатів, полягає в тому, що досягнуті результати дослідження можуть бути використані в законотворчій та нормотворчій діяльності в процесі рекодифікації цивільного законодавства, автором також запропоновані зміни до Регламенту Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України з метою звуження можливостей свавільної поведінки та неоднозначного трактування його положень, у науково-дослідницьких цілях для формування підґрунтя наступних наукових розвідок, у навчальному процесі з метою реалізації тренінгів, вебінарів, щодо використання розсуду в арбітражі, зокрема для навчання аспірантів розроблено силабус навчальної дисципліни «Правова герменевтика судового та арбітражного розсуду».

The need for a scientific-legal study of the legal limits of arbitration is driven by the insufficient doctrinal elaboration of the concept of arbitration and its limits, unlike the research on judicial decisions in Ukraine. The rapidity and variability of arbitration practice, which often precedes legislative regulation of the mechanism of legal application in resolving disputes in international commercial arbitration and tribunals, inevitably leads to gaps in legislation and the need to fill them through the use of discretion and judgment. The unprovoked full-scale invasion of Ukraine by the Russian Federation inevitably affected the development of economic relations and their legal regulation, touching upon all spheres of the lives of Ukrainians. Granting Ukraine candidate status for EU accession only reinforced the need for comprehensive affirmation of the rule of law and its important component – legal certainty. The scientific novelty of the obtained results primarily lies in the fact that the dissertation is the first civil law study dedicated to arbitration proceedings in Ukraine. For the first time, the legal essence of the legal limits of discretion is defined as the dispositive regulators of legal application and self-regulation of the behavior of subjects of legal realization. The main purpose of these limits is identified, which lies in establishing the measure of autonomous and reasonable expression of will (lex voluntatis) of such subjects. Based on this, the content of the antonymous concept to discretion, namely arbitrariness in law, as a gross violation of these limits, is established. In arbitration doctrine, "judgement" and "discretion" are differentiated as a genus and species. A bilingual (English-Ukrainian) terminology system of the research subject area is constructed, which, for the first time, includes legal terms distinct from "discretion" but denoting legal constructions for the implementation of discretionary powers of three types: (a) choosing one of the legislatively established options for action; (b) agreement on contractual discretion of the parties; (c) free discretion based on analogy of law. A substantively new and comprehensive general definition of discretion in law is proposed as an intellectual-volitional form of implementing the natural right to freedom of thought and will. This implementation occurs through moral-legal evaluation and rational qualification of a specific legal situation, allowing for a significant clarification of the applied legal norm or the creation of a new norm based on general principles of law, among which justice, reasonableness, and good faith are pivotal. For the first time in domestic legal science, the English-language concept of arbitral discretion is implemented. This concept is overarching to the notions of "arbitrators' discretion" and "parties' discretion." Corresponding definitions are constructed. The author substantiates the necessity of distinguishing between judicial and arbitral discretion in the process of legal application, identifying their differences in terms of the scope of subjects endowed with discretionary powers. An analysis of the moral-legal nature of judicial and arbitral discretion is conducted from the standpoint of legal hermeneutics. This analysis allows establishing that resolving the dilemma of good and evil in situations of abuse of rights serves as an axiological justification for the necessity of discretionary norm-setting. This is realized within the framework of the legal construction of analogical reasoning and is represented in the practice of rendering arbitration decisions ex aequo et bono. This approach has not yet received widespread adoption sufficient for more in-depth scientific research. It is identified that non-legal (moral, psychological, religious, political, etc.) limits of discretion, according to doctrine and current legislation in Ukraine and European countries of the Roman-Germanic legal tradition, have secondary importance compared to legal (positive-legal) limits of discretion. Non-legal limits may only be applied subsidiarily in situations where gaps in legislation need filling or to overcome abuses of the letter of the law through analogy of law. Meanwhile, according to the Anglo-American cultural-legal tradition, these moral-legal limits are primary and definitive for each precedent, representing prescriptions of common sense for participants in legal relations in specific legal situations. It is established that this latter approach is enshrined as a leading one in international conventions of private law content. It has been demonstrated that, compared to all other jurisdictions, the legal regulation of arbitration by arbitral legislation provides a more significant scope of discretionary powers for arbitrators and parties involved in arbitration proceedings. The limits of arbitral discretion are primarily implemented in practice through contractual means, such as the alignment of the parties' positions. Considering that Ukrainian law is often defined as the applicable substantive law when the place of arbitration is within the country, it is argued that the real expansion of discretion in arbitration should be facilitated not by increasing the relative weight of special norms in the Civil Code of Ukraine but, conversely, by substantially reducing the casuistry of substantive norms during the re-codification of domestic civil legislation. The classification of approaches to understanding discretion has been refined, highlighting the most prevalent fixed-selective approach in judicial and arbitration practice. This approach grants the subject of legal realization the authority to choose from a certain range of possible actions, selecting the behavior model that is deemed appropriate from their perspective. It is noted that this type of discretion does not create new normative content but involves choosing from several fixed options, hence the name given to the proposed approach. Furthermore, improvements have been made to the scientific positions regarding the defining impact of public policy (ordre public) established by the imperative norms of the law of the state of arbitration and the enforcement of arbitral awards (lex fori) on arbitral discretion. It is established that the reservation of public policy is a key legal construct that significantly restricts the autonomy of will (lex voluntatis) of the parties to an arbitration agreement as the fundamental act of realizing their contractual discretion. The further development embraced a comprehensive socio-cultural approach to analyzing the essence of legal phenomena and processes, particularly employing axiological and hermeneutical methods in law. This allowed for identifying the specificity of non-legal limits of arbitral discretion. The specialized comparative-legal method was modified through the specification of its application to compare the norms of current legislation, considering socio-cultural and cultural-historical contexts. Conceptually contemplating the essence of socio-cultural limits of discretion and establishing their subsidiary nature in relation to legislative limits of discretion were made possible through applied logical-linguistic and sociological methods for operationalizing evaluative concepts. The practical significance of the obtained results lies in the fact that the research findings can be utilized in legislative and normative activities during the process of recodifying civil legislation. The author has also proposed changes to the Rules of the International Commercial Arbitration Court at the Ukrainian Chamber of Commerce and Industry to narrow the possibilities of arbitrary behavior and ambiguous interpretation of its provisions. The results can be used for further scientific investigations, in educational processes for organizing training sessions, webinars on the use of discretion in arbitration, and specifically in teaching PhD students through the development of a syllabus for the course "Legal Hermeneutics of Judicial and Arbitration Discretion".