Показати скорочений опис матеріалу
dc.contributor.author | Пільков, Костянтин Миколайович | |
dc.date.accessioned | 2023-02-21T11:18:30Z | |
dc.date.available | 2023-02-21T11:18:30Z | |
dc.date.issued | 2022-12 | |
dc.identifier.citation | Пільков К. Принцип res judicata у практиці Верховного Суду з розгляду господарських справ. Приватне право і підприємництво. Збірник наукових праць. 2022 Вип. 21. / Редкол.: Крупчан О. Д. (гол. ред.) та ін. К.: Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака Національної академії правових наук України, 2022. С. 69-85. DOI: https://doi.org/10.32849/2409-9201.2022.21.8 | uk_UA |
dc.identifier.uri | https://repository.ndippp.gov.ua/handle/765432198/558 | |
dc.description.abstract | Автор обґрунтовує тезу про те, що на практику Верховного Суду у питанні застосування принципу res judicata істотно вплинула автономна доктрина зазначеного принципу, розроблена в практиці Європейського суду з прав людини. Вплив прецедентного права ЄСПЛ та його автономної доктрини res judicata виявився настільки потужним, що фактично замінив національну доктрину res judicata та її попередницю – радянську доктрину законної сили судового рішення, які ґрунтувалися суто на конституційних положеннях про обов’язковість судових рішень та національних процесуальних нормах, які обмежують перегляд рішень судами вищої інстанції (внутрішній аспект res judicata), а також на процесуальних нормах про преклюзію ідентичного позову та наслідки остаточного рішення для наступних проваджень. У національному господарському судочинстві res judicata розглядається в широкому сенсі, який охоплює внутрішній аспект або позитивний ефект res judicata, тобто остаточність судового рішення в судовому процесі, в якому його було винесено, і зовнішній аспект або негативний ефект, тобто вплив на наступні провадження, де має значення преклюзивна дія остаточного рішення, щоб запобігти повторному розгляду справи за ідентичним позовом. Він також охоплює правила про преюдицію. Стаття розкриває, як інколи Верховний Суд застосовував принципи res judicata та правової визначеності, ніби вони є тотожними категоріями, що мало місце під впливом ЄСПЛ, який надавав цим цінностям виняткове значення у своїй прецедентній практиці. Це, однак, не завадило створенню масиву вітчизняної судової практики, яка давала відповіді на важливі питання практичного застосування принципу res judicata. Стаття виявляє певні протиріччя в практиці вирішення питань, пов’язаних із обсягом преюдиції: у деяких справах Верховний Суд повторював, що вона має стосуватись «чистих» фактів. Однак він також викладав висновки, згідно з якими деякі правові питання, тлумачення правовідносин сторін, також повинні підпадати під дію правил про преюдицію. Дослідження також виявило суперечливі висновки стосовно абсолютного або відносного характеру правил про преюдицію. В окремих випадках Суд підкреслював, що правило не має винятків і є обов'язковим для судів. Однак у деяких рішеннях Суд дійшов протилежної думки, тобто що преюдиційне значення не є абсолютним і зацікавлена сторона може його подолати шляхом подання доказів. Теоретичні роботи автора з цього питання підштовхнули його до висновку, що висновки Суду про неабсолютний характер преюдиції слід підтримати та розвивати як правильні. | uk_UA |
dc.description.abstract | The author argues that the case-law of the Supreme Court related to application of the principle of res judicata is highly influenced by the autonomous doctrine of the said principle developed in the case-law of the European Court of Human Rights. The influence of the ECtHR case-law and its autonomous doctrine of res judicata proved to be so powerful that it actually replaced the domestic doctrine of res judicata and its predecessor – soviet doctrine of legal force of court judgments which were based exclusively on constitutional provisions on the binding effect of judgments and domestic procedural rules that limit the review of judgments by higher courts (the internal aspect of res judicata) as well as on procedural rules on claim preclusion and issue preclusion effects of a final judgment in subsequent proceedings. In domestic commercial judicial proceedings, res judicata is considered in a broad sense, which covers the internal aspect or positive effect of res judicata, i.e. the finality of the judgment in the judicial proceeding in which it was issued, and the external aspect or negative effect, i.e. the impact on subsequent proceedings, where the preclusive effect of the final judgment is sought in order to prevent re-trial of an identical cause of action. It also encompasses the rules on issue preclusion. The article reveals that sometimes the Supreme Court applied principles of res judicata and legal certainty as if they were the same, which occurred under the influence of the ECtHR affording exceptional importance to these values in its case-law. This, however, did not prevent the building-up of an array of domestic jurisprudence, which provided answers to important questions of practical application of res judicata principle. The article reveals some contradictions in the practice of solving questions related to the scope of issue preclusion: in some cases the Supreme Court reiterated that it should apply to "pure" facts. However, it also issued opinions according to which some legal questions, i.e. interpretation of legal relations of parties, should fall under the rules of issue preclusion as well. The study also revealed contradictory opinions regarding absolute of relative character of issue preclusion. In some cases the court emphasized that the rule has no exceptions and is binding on courts. However, in certain judgments the Court came to an opposite opinion, i.e. that the preclusive effect is not absolute and an interested party could overcome it by way of producing evidence. The author's theoretical works on this matter lead him to the conclusion that the Court’s opinion on the non-absolute nature of the issue preclusion effect should be supported and further developed as the correct one. | uk_UA |
dc.language.iso | uk_UA | uk_UA |
dc.publisher | НДІППіП ім. академіка Ф. Г. Бурчака НАПрН України | uk_UA |
dc.subject | господарське судочинство | uk_UA |
dc.subject | преюдиція | uk_UA |
dc.subject | res judicata | uk_UA |
dc.subject | преклюзія тотожного позову | uk_UA |
dc.subject | остаточність судового рішення | uk_UA |
dc.subject | правова визначеність | uk_UA |
dc.subject | ЄСПЛ | uk_UA |
dc.title | Принцип res judicata у практиці Верховного Суду з розгляду господарських справ | uk_UA |
dc.title.alternative | Res judicata principle in jurisprudence of the Supreme Court in commercial cases | uk_UA |
dc.type | Article | uk_UA |
dc.identifier.doi | https://doi.org/10.32849/2409-9201.2022.21.8 | |
dc.identifier.udc | 347.9 |