Способи захисту прав у суді: проблеми сучасної гібридної моделі

Abstract

Стаття пропонує поглянути на одну з найбільш актуальних для судочинства у господарських, цивільних та адміністративних справах проблему – застосування способів захисту – в різних системах координат: з позиції традиційних підходів континентальних правових систем, тобто «від підстав до предмету позову», і в термінах ремедіальних прав у традиції систем загального права – «від предмету до підстав». Цей аналіз дозволяє розкрити ознаки, які характерні для різних моделей застосування судами способів захисту. У статті обґрунтовується теза про вирішальний вплив на зміну поглядів вітчизняного судочинства на питання способів захисту внаслідок впровадження у національні процесуальні галузі принципів ефективності судового захисту та диспозитивності процесу, що спричинило трансформування української процесуальної моделі діяльності суду із застосування способів захисту у гібридну, яка поєднує підходи, властиві для континентальних систем і систем загального права. Окрема увага у статті зосереджена на появі у національних процесах окремих елементів притаманної традиції загального права доктрини transit in rem judicatam, яка передбачає поглинання судовим рішенням на користь позивача прав, стосовно яких виник спір, що однак досі вітчизняною судовою практикою не сприйнято. Автор обґрунтовує важливість розмежування категорій належності та ефективності способу захисту, від чого залежить, на якій стадії і яким судовим рішенням суд може вказати на дефект позову: повернути (залишити без розгляду) безпредметний позов, тобто позов, у якому позивач просить про спосіб захисту, який не є можливим у праві, або відмовити у позові за результатами розгляду справи по суті, якщо запитаний спосіб захисту є неефективним.

The article offers to look at one of the central problems in commercial, civil and administrative judicial proceedings, which is the problem of judicial remedies from different perspectives: from the standpoint of traditional approaches of civil law systems, i.e. "from cause of action to the sought relief", and in terms of remedial rights in the common law systems, i.e. "from the sought remedy to the cause of action". This analysis made it possible to reveal peculiar features of different models of how courts grant judicial remedies. The article substantiates the thesis about the decisive impact on the changes of domestic jurisprudence in matters of granting remedies made by the introduction into national procedural laws of the principles of effectiveness of judicial remedies and party autonomy, that caused the transformation of the Ukrainian procedural model of granting judicial remedies into a hybrid one, which combined opposite approaches inherent for civil and common law systems. The article pays particular attention to the common law doctrine of transit in rem judicatam, according to which the judgment in favor of a claimant subsumes the claimant’s rights related to the particular cause of action, and which found its way into Ukrainian procedural laws at least in some significant aspects, although the whole doctrine has not yet been accepted by the jurisprudence. The author emphasizes the importance of making distinction between propriety and effectiveness of a remedy, which plays a significant role in deciding upon the stage and respective type of a court decision by which the court points out the defects of a claim: it is the dismissal after a summary proceeding in case of an unmeritorious claim, i.e. a claim in which the plaintiff seeks for a relief, which does not exist in law, or dismissal of the claim after it has been considered on the merits, if a requested remedy does exist in law, but is nevertheless ineffective.