Право на житловий простір.

Abstract

Аврамова О. Є. Право на житловий простір. – Стаття. Актуальність дослідження зумовлена трансформацією уявлень про житло під впливом інновацій них технологій, нової філософії життя, а також наслідків пандемії COVID-19 і війни, що спричинили формування нової парадигми житлового простору як середовища реалізації особистого життя. Особли вої уваги набуває переосмислення житлового та урбаністичного простору (зокрема на прикладі м. Харків), де поряд із комфортністю ключового значення набуває безпечність та багатофункціональність середовища проживання. У статті обґрунтовується, що право на житловий простір має як матеріальні, так і юридичні передумови виникнення, зумовлені об’єктивною потребою людини в комфортному та безпечному середовищі проживання. Акцентується увага на трансформації житлового простору в умовах війни, зокрема на практиках переобладнання приміщень для проживання внутрішньо пере міщених осіб, що свідчить про фактичне формування нових підходів до реалізації цього права. Право на місто розглядається як самостійне колективне право, яке в Україні не має чіткого закріплення в межах житлового права чи житлової політики, а місто переважно досліджується як суб’єкт і об’єкт публічного управління з обмеженою правосуб’єктністю. Водночас концепція права на місто передба чає безпосередню участь мешканців у розвитку міського простору та прийнятті рішень, що виходить за межі делегування повноважень органам місцевого самоврядування і включає активність грома дянського суспільства. Визначено, що урбаністичний простір визначається як соціально-просторове середовище міста, що охоплює матеріальну інфраструктуру та громадські простори, необхідні для життєдіяльності його мешканців. Право на урбаністичний простір передбачає рівний доступ до його елементів і можливість участі у формуванні, функціонуванні та розвитку міського середовища. Сфор мульовано, що право на житловий простір розуміється як гарантована можливість особи мати доступ до житла, прибудинкової території, соціальної інфраструктури та громадських просторів, що відповідають стандартам гідності, безпеки та соціальної прийнятності. У цьому контексті право на урбані стичний простір виступає його складовою, яка конкретизує доступ до міського середовища та участь у його формуванні, тоді як право на житловий простір має більш широкий інтегративний характер.