Поняття та здійснення спільних прав у житлових відносинах

Abstract

У статті досліджується правова природа спільних житлових прав та межі їх здійснення у сучасних житлових відносинах. Спільні житлові права не можуть бути ототожнені з колективними правами у їх класичному розумінні, оскільки їх спільність зумовлена формою здійснення індивідуальних суб’єктивних прав через спільний об’єкт, передусім багатоквартирний будинок. Проаналізовано конституційні передумови колективного здійснення прав, практику Європейського суду з прав людини щодо реалізації прав через організаційні форми, а також законодавство України про здійснення права власності у багатоквартирному будинку та про ОСББ. Розглянуто теоретичні засади співвідношення індивідуальних і колективних прав, зокрема крізь призму німецької теорії асоціації, а також сучасних доктринальних підходів до розуміння колективних прав як таких, що реалізуються виключно спільними діями. Обґрунтовано, що у сфері житлових відносин має місце специфічна модель – спільне здійснення індивідуальних прав, яка обумовлена неподільністю об’єкта та необхідністю узгодження інтересів співвласників. Проаналізовано особливості правового регулювання спільної власності у багатоквартирному будинку, зокрема механізми ухвалення рішень співвласниками та функціонування об’єднань співвласників багатоквартирного будинку. Встановлено, що такі форми організації спільних правовідносин набувають ознак «квазіправосуб’єктності» або реалізуються через створення юридичної особи. Звернуто увагу на трансформацію житлових відносин у зв’язку з розвитком житлової інфраструктури та появою спільних просторів, що створює передумови для переосмислення меж спільних прав та потенційного формування нових підходів до їх правової природи. Запропоновано як перспективу вдосконалення правового статусу управителя та інституційних механізмів захисту житлових прав.