Правові позиції Верховного Суду щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданих під час війни в Україні

Abstract

У статті досліджено формування та еволюцію правових позицій Верховного Суду у справах щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок антитерористичної операції, операції Об’єднаних сил та повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України. Висвітлено підстави звернення до суду фізичних та юридичних осіб з позовами про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Зазначено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної в умовах війни в Україні, пред’являлися як до держави Україна та її органів державної влади, так і до російської федерації та її державних органів. Виділено та проаналізовано правові позиції щодо належності та допустимості доказів розміру шкоди, завданої нерухомому майну внаслідок антитерористичної операції, підстав та обсягу відповідальності держави, її позитивних обов’язків у сфері захисту права власності, застосування інституту судового імунітету рф та можливості українських судів вирішувати спори за позовами осіб до рф про відшкодування шкоди, завданої внаслідок збройної агресії рф. Окрему увагу приділено правовим позиціям щодо участі держави-агресора як відповідача у справах, розмежування механізмів компенсації за зруйноване внаслідок збройної агресії житло до та після 24 лютого 2022 року, а також визначення суб’єктивного складу отримувачів компенсації та меж відповідальності держави України у випадку неможливості виконання судових рішень про стягнення шкоди з держави-агресора. Встановлено, що еволюція правових позицій Верховного Суду відображає зміну підходів від спорів про відповідальність держави Україна за невиконання позитивних обов’язків щодо захисту права власності до визнання можливості безпосереднього судового переслідування держави-агресора в національній юрисдикції. Обґрунтовано, що відповідна практика Верховного Суду виконує не лише правозастосовну, а й орієнтуючу функцію для подальшого вдосконалення національного механізму компенсації шкоди, завданої війною. Зроблено висновок про поетапний характер формування правових позицій Верховного Суду, їх тісний зв’язок із розвитком національного законодавства. Підкреслено, що розвиток судової практики Верховного Суду у цій сфері зумовлюватиме подальшу деталізацію та уніфікацію підходів до захисту порушених прав осіб, які постраждали внаслідок збройної агресії. Наголошено на необхідності подальшого наукового осмислення зазначеної проблематики та нормативного вдосконалення механізмів відшкодування шкоди, завданої в умовах війни, з урахуванням принципів справедливості, пропорційності та ефективного судового захисту.