ЮРИСДИКЦІЯ КОРПОРАТИВНИХ І ПОВ’ЯЗАНИХ З КОРПОРАТИВНИМИ СПОРІВ: ПІДСТАВИ ДЛЯ ЗМІНИ ПРАВОВИХ ВИСНОВКІВ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Abstract

Постановка проблеми. Останніми роками у практиці визначення юрисдикції корпоративних і спорів, тісно пов’язаних із корпоративними правовідносинами, простежується тенденція до формування нових правових висновків Великої Па лати Верховного Суду, які істотно відрізняються від раніше усталених підходів. За відсутності змін у процесуальному законодавстві та сформованої багаторічної практики розмежування юрисдикції між судами такі зміни у правових позиціях викликають обґрунтовані наукові й практичні дискусії. У цьому контексті актуалізується питання щодо критеріїв, якими керується суд при відступі від раніше сформульованих правових висновків, а також меж дискреції суду в зміні підходів до тлумачення процесуальних норм. Особливої ваги набуває проблема відповідності таких змін принципу юридичної визначеності як складовій верховенства права, оскільки непослідовність судової практики негативно впливає на стабільність правового регулювання, передбачуваність судових рішень та ефек тивність захисту прав учасників корпоративних правовідносин. Крім того, постає питання про наявність і ефективність процесуальних та інституційних механізмів запобігання необґрунтованим відступам від усталеної судової практики, а також про роль доктринальних підходів у формуванні стабільної та послідовної практики визначення юрисдикції корпоративних спорів. Мета статті – виокремлення та наукове обґрунтування критеріїв як підстав для відступу або конкретизації правових висновків Верховного Суду у сфері розмежування юрисдикції корпоративних спорів, яке має істотне значення як для правозастосовної практики, так і для розвитку юридичної науки. У практичному вимірі правильне визначення кола таких критеріїв безпосередньо впливає на ефективність судового захисту корпоративних прав і законних інтересів учасників корпоративних відносин. Помилки у виборі належної юрисдикції зумов люють затягування розгляду справ, додаткові фінансові витрати сторін і створюють ризики фактичного ускладнення або навіть унеможливлення реалізації права на ефективний судовий захист. Відтак своєчасне та коректне звернення до спеціалі зованого суду виступає ключовою умовою процесуальної економії та реалізації принципу доступу до правосуддя. У науковому вимірі проблематика визначення критеріїв відступу від сформу льованих правових позицій Верховного Суду перебуває у центрі дискусій щодо забезпечення юридичної визначеності та стабільності судової практики. Наукові пошуки спрямовані на формування таких концептуально виважених підходів, які, з одного боку, гарантували б єдність тлумачення норм права, а з іншого – допускали б необхідну гнучкість правових позицій з урахуванням еволюції корпоративних відносин та змін у законодавстві. Саме вироблення оптимальних критеріїв для відступу та конкретизації правових висновків розглядається як важливий інструмент підвищення передбачуваності судових рішень і зміцнення довіри до інститутів правосуддя у сфері корпоративних спорів.