| dc.description.abstract |
Сучасне суспільство визнало необхідність змін у житловому законодавстві на засадах справедливості,добросовісності та розумності. Людина в силу власного буття наділяється житловими правами, якіє природними, виникають з моменту народження і зберігаються до кінця життя. Однією з важливихнерозв’язаних в теоретичному та практичному відношенні проблем права є чітка правова регламентаціявідносин, що виникають у зв’язку з виселенням із житла. В законодавстві відсутнє однозначне розумінняприпинення прав на житло та виселення. Ці питання регулюються ЦК, ЖК, СК України, Законом України«Про житловий фонд соціального призначення». Наведені в ЖК України формулювання підстав та порядкувиселення широко розкриваються на підставі поєднання норм приватного і публічного права. Тому,дослідження підстав та наслідків виселення сприятиме захисту прав людини на житло, дозволить з’ясуватиїх сутність, що в свою чергу буде сприяти належному застосуванню норм законодавства, усуненню колізійта суперечностей у правовому регулюванні між різними правовими актами. В умовах включення житлав ринковий обіг, в вітчизняній юридичній літературі відносини з виселення громадян ще не отрималидостатнього правового дослідження. Зміст поняття «виселення з житлових приміщень» включає у себездатність особи нести відповідальність за невиконання зобов’язань, зокрема за невиконання чи неналежневиконання договору. У статті аналізуються поняття, особливості та види форм припинення житловихвідносин, здійснено аналіз щодо співвідношення поняття «відповідальність, припинення правовідносинта виселення». Окрім того, проаналізована практика європейських судових інституцій, а також органівконституційного контролю ФРН та Хорватії щодо відносин з виселення, на основі чого запропоновані змінидо нормативно-правового регулювання в Україні. |
uk_UA |