Приватизація регулювання суспільних відносин: значущі питання, простір обдумування та саморегулювання

Abstract

Запропонована стаття окреслює такі наукові проблеми: коло відносин, які регулюються виключно законом; предмет регулювання підзаконними актами; застосовність саморегулювання у межах нормотворення. Такий теоретичний підхід вимагає розв’язання таких завдань як: встановлення різниці між правом (як існуючим феноменом) та нормою права (як втіленням у процесі пізнання правило поведінки); визначення конституювання ділянок суспільних відносин, що унормовуються законом та підзаконними актами, зважаючи на доктрини значущих питань та простору обдумування; окреслення феномену саморегулювання як приватноправової ініціативи з формування норм. Викладене у статті праворозуміння формує концептуальну ідею: право – феномен, який потребує пізнання з метою пошуку причини соціальної єдності та потреби у формуванні його елементарних проявів – норм, якими керуються (послуговуються) особи. Конституція України створює парламентський обов’язок унормувати відповідні відносини, однак це не обмежує законодавчий орган у формуванні системи законодавства, що притаманно й іншим конституційним правопорядкам. Проблема відносин, які має унормовувати закон, за відсутності відповідного припису конституції розв’язується за допомогою major questions doctrine (доктрини значущих питань). Межі унормування відносин, які виникають із реалізації фундаментальних прав, пов’язано із доктриною простору обдумування (margin of appreciation) держави. Конституційні та фундаментальні права особи внормовує головним чином закон, розвиваючи та гарантуючи ці права. Закон не може містити припису розпорядчого характеру. Широкий спектр суб’єктів, що мають повноваження встановлювати приписи, які регулюють цивільні (приватні) відносини, є досить сумнівним та створює бюрократичну систему управління відносинами, що суперечить їх сутності. Держава може встановити законом межі саморегулювання, самоорганізації чи ділянку відносин, які регулює асоціація щодо своїх учасників (членів). Ідеться про формування нормативної моделі, в межах якої учасники суспільної організації узгоджують власні дії, які не повинні суперечити сутності свободи об’єднання, конституційних приписів та норм права. Результатом пізнання права є формування норми, яка міститиме правило поведінки, застосовне до невизначеного кола осіб та здатне до необмеженого застосування. Раціональна поведінка, яка не заборонена законом, є втіленням принципу неабсолютності людських прав. Розмежування нормативних та регуляторних актів дозволяє захистити основоположні права від публічних обмежень. Розвиток приватизації регулювання дозволяє спеціальних приватним інституціям самостійно чи у взаємодії з публічними органами сформувати акти саморегулювання.