https://repository.ndippp.gov.ua/handle/765432198/160 Sat, 02 May 2026 22:42:42 GMT 2026-05-02T22:42:42Z https://repository.ndippp.gov.ua/handle/765432198/1253 Судовий прецедент в acquis Європейського Союзу та господарському процесі України Деревянко, Богдан Володимирович; Derevyanko, Bogdan; Ніколенко, Людмила Миколаївна; Nikolenko, Liudmyla; Роженко, Олександра Вікторівна; Rozhenko, Oleksandra Статтю присвячено дослідженню ролі і значення судового прецедента в ЄС та господарському процесі України. Ціллю статті є з’ясування значення рішень Суду ЄС, ЄСПЛ, Конституційного суду України, Касаційного господарського суду у складі Верховного суду України, судів апеляційної інстанції, національних судів держав-членів ЄС у діяльності судів господарської юрисдикції України та визначення правил їх застосування чи використання під час господарських спорів і ухвалення власних рішень останніми. Було застосовано відомі методи, що спираються на матеріалістичну діалектику: порівняльно-правовий метод, аналітикосинтетичний метод, метод узагальнення, історико-правовий метод та ін. Показано, що через зближення основних правових систем у державах-членах ЄС, абсолютна більшість із яких належить до держав романо-германської правової системи, роль судового прецедента зростає. Намагання України модернізувати економічні відносини і набути членства в ЄС викликало взяття зобов’язання із забезпечення єдності судової практики, що сприяє формуванню аналогів прецедентів у господарському судочинстві і частому застосуванню судових рішень, ухвалених рініше іншими судами. Проте у самому ЄС не визначено критерії обов’язковості застосування тих чи інших рішень Суду ЄС, через що такі рішення часто беруться до уваги суддями вибірково. Відповідно, рішення, ухвалені Судом ЄС, національними судами держав-членів ЄС, які є державами романо-германської правовоїсистеми, та України, не можуть вважатися судовими прецедентами у розумінні держав англо-саксонської правової системи. Зроблено висновок про потребу в обов’язковому врахуванні господарськими судами України рішень Суду ЄС, ЄСПЛ, Конституційного суду України, Касаційного господарського суду у складі Верховного суду України, судів апеляційної інстанції, національних судів держав-членів ЄС. Проте ці рішення не повинні братися як норми права, а рішення українськими судами мають прийматися на основі норм Конституції України, законів і підзаконних актів України, а також норми актів міжнародних інституцій, згоду на обов’язковість застосування яких раніше було надано Верховною Радою України. Перспективами майбутніх наукових розвідок окреслено вироблення критеріїв і меж застосування судами рішень Суду ЄС і попередніх рішень національних судів. До таких розвідок мають долучитися і науковці з України.; The article is devoted to the study of the role and signifi cance of judicial precedent in the European Union and the commercial procedure of Ukraine. The purpose of the article is to clarify the signifi cance of the decisions of the Court of Justice of the European Union, the European Court of Human Rights, the Constitutional Court of Ukraine, the Commercial Cassation Court within the Supreme Court of Ukraine, courts of appeal, and national courts of the EU Member States in the activities of the commercial courts of Ukraine, as well as to determine the rules for their application or use in the course of commercial disputes and in rendering judicial decisions by the latter. The study employs well-known methods based on materialist dialectics, including the comparative legal method, the analytical-synthetic method, the method of generalization, the historical-legal method, and others. It is demonstrated that, due to the convergence of the principal legal systems in the EU Member States, the overwhelming majority of which belong to the civil law tradition, the role of judicial precedent is increasing. Ukraine’s efforts to modernize economic relations and obtain membership in the European Union have resulted in the assumption of obligations aimed at ensuring the uniformity of judicial practice, which contributes to the formation of precedent-like analogues in commercial litigation and the frequent application of judicial decisions previously rendered by other courts. However, the European Union itself has not established clear criteria regarding the binding force of particular decisions of the Court of Justice of the European Union, as a result of which such decisions are often taken into account selectively by judges. Accordingly, decisions rendered by the Court of Justice of the European Union, by national courts of the EU Member States belonging to the civil law legal tradition, and by Ukrainian courts cannot be regarded as judicial precedents in the sense understood within the Anglo-Saxon legal system. The article concludes that commercial courts of Ukraine should obligatorily take into account the decisions of the Court of Justice of the European Union, the European Court of Human Rights, the Constitutional Court of Ukraine, the Commercial Cassation Court within the Supreme Court of Ukraine, courts of appeal, and national courts of the EU Member States. At the same time, such decisions should not be treated as legal norms, whereas decisions rendered by Ukrainian courts must be based on the provisions of the Constitution of Ukraine, laws and subordinate legislation of Ukraine, as well as on the provisions of acts of international institutions, the binding force of which has previously been approved by the Verkhovna Rada of Ukraine. The prospects for future scholarly research include the development of criteria and limits for the application by courts of the decisions of the Court of Justice of the European Union and previous decisions of national courts. Ukrainian scholars should also contribute to such research. Thu, 01 Jan 2026 00:00:00 GMT https://repository.ndippp.gov.ua/handle/765432198/1253 2026-01-01T00:00:00Z https://repository.ndippp.gov.ua/handle/765432198/1251 Формування та реалізація державної політики у сфері охорони праці в Україні: сучасний стан і напрями вдосконалення Теремецький, Владислав Іванович; Teremetskyi, Vladyslav; Дуліба, Євгенія Володимирівна; Duliba, Yevheniia Volodymyrivna У статті досліджено окремі аспекти формування та реалізації державної політики у сфері охорони праці в Україні. Обґрунтовано, що одним із ключових орієнтирів державної політики у цій сфері є Цілі сталого розвитку ООН, зокрема забезпечення гідної праці, економічного зростання, а також збереження здоров’я працюючого населення. На підставі статистичних даних встановлено, що проблема виробничого травматизму та професійної захворюваності має системний характер як на глобальному рівні, так і в Україні, де зберігається стабільно високий рівень травматизму та смертності, зокрема в умовах воєнних дій. Проаналізовано наукові підходи до визначення поняття «державна політика у сфері охорони праці» та обґрунтовано її місце у системі соціально-трудових відносин. Розглянуто інституційний механізм реалізації державної політики у сфері охорони праці, зокрема повноваження Державної служби України з питань праці, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування, а також проаналізовано нормативно-правове забезпечення, включаючи закони України, підзаконні нормативно-правові акти та галузеві правила з охорони праці. Встановлено, що, незважаючи на наявність розгалуженої нормативно-правової бази, ефективність реалізації державної політики залишається недостатньою. До основних проблем віднесено фрагментарність законодавства, дублювання правових норм, неефективність публічного адміністрування, недостатній рівень державного нагляду, а також переважно реактивний характер системи охорони праці, орієнтований на реагування на наслідки, а не на їх попередження. З урахуванням змін у міжнародних стандартах, зокрема визнання у 2022 році безпечного і здорового робочого середовища одним із фундаментальних принципів і прав у сфері праці, обґрунтовано необхідність удосконалення державної політики у цій сфері. Запропоновано основні напрями її розвитку, серед яких перехід до превентивної моделі управління професійними ризиками, підвищення ефективності публічного адміністрування, гармонізація національного законодавства з міжнародними стандартами, впровадження людиноцентричного та інклюзивного підходів, розвиток соціального діалогу та посилення превентивної складової. The article examines aspects of the formation and implementation of occupational safety state policy in Ukraine. It is substantiated that one of the key orientations of state policy in this area is the UN Sustainable Development Goals, particularly the goals of ensuring decent work, promoting economic growth, and protecting the health of the working population. Based on statistical data, it is established that the problem of industrial injuries and occupational morbidity has a systemic nature both at the global level and in Ukraine, where a consistently high level of injuries and mortality remains, particularly in the conditions of hostilities. Scientific approaches to defining the concept of «occupational safety state policy " are analyzed, and its place in the system of social and labor relations is substantiated. The institutional mechanism for the implementation of occupational safety state policy іs considered, in particular, the powers of the State Service of Ukraine on Labor Issues, ministries and other central bodies of executive power, local state administrations and local self-government bodies, as well as the regulatory and legal support, including the laws of Ukraine, by-laws, and legal acts and sectoral rules on labor protection. It is established that, despite an extensive legal framework, the implementation of state policy remains insufficient. The main problems include the fragmentation of legislation, duplication of legal norms, inefficiency of public administration, an insufficient level of state supervision, and the mainly reactive nature of the labor protection system, focused on responding to consequences rather than preventing them. Taking into account changes in international standards, in particular the recognition in 2022 of a safe and healthy working environment as a fundamental principle and right in the field of labor, the need to improve state policy in this area is substantiated. The main directions of its development are proposed, including transitioning to a preventive model of occupational risk management, increasing the efficiency of public administration, harmonizing national legislation with international standards, implementing human-centered and inclusive approaches, fostering social dialogue, and strengthening the preventive component. Mon, 27 Apr 2026 00:00:00 GMT https://repository.ndippp.gov.ua/handle/765432198/1251 2026-04-27T00:00:00Z https://repository.ndippp.gov.ua/handle/765432198/1250 Співвідношення норм академічної доброчесності та авторського права під час встановлення факту академічного плагіату Теремецький, Владислав Іванович; Teremetskyi, Vladyslav; Аврамова, Ольга Євгенівна; Avramova, Olga Актуальність проблематики зумовлена тим, що правила створення академічних творів регулюються як нормами освітнього законодавства, так і положеннями права інтелектуальної власності. При цьому вони відрізняються за своєю юридичною природою: норми академічної доброчесності належать до публічного права, тоді як положення авторського права та інших інститутів інтелектуальної власності – до приватноправової сфери. Визначено, що в освітньому праві та авторському праві існують розбіжності щодо розуміння ідеї як об’єкта правової охорони. У контексті академічної доброчесності ідея може розглядатися як результат інтелектуальної діяльності, а її незаконне привласнення – як академічний плагіат, тоді як в авторському праві ідея не є об’єктом правової охорони. Крім того, в авторському праві визначено поняття «плагіат», а в освітньому праві – «академічний плагіат». Водночас відмінність простежується також у меті правового регулювання: інститут авторського права спрямований передусім на захист майнових і немайнових прав авторів або їхніх правонаступників, тоді як норми академічної доброчесності орієнтовані на забезпечення достовірності наукової діяльності. Обґрунтовано, що встановлення факту академічного плагіату не може зводитися виключно до констатації порушення авторського права, оскільки ці види правового регулювання мають різні об’єкти охорони, підстави відповідальності та правові наслідки. Доведено, що кваліфікація академічного плагіату потребує комплексного застосування норм освітнього законодавства, локальних актів закладів освіти та окремих положень авторського права з урахуванням мети академічної діяльності й специфіки академічного твору. Наголошено, що норми авторського права у сфері академічної діяльності мають похідний характер від освітнього права та відрізняються за функціональною спрямованістю, зокрема щодо забезпечення академічної доброчесності та охорони прав авторів. Встановлено, що процедура виявлення академічного плагіату визначається як на нормативному, так і на локальному рівнях – в окремих закладах вищої освіти та наукових установах. Сформульовано, що академічний плагіат є освітнім правопорушенням, яке передбачає порушення етичних та освітніх норм щодо створення академічного твору, зокрема ненадання достовірної інформації про авторство використаних ідей і текстів, а також порушення процедури його створення, зокрема виконання наукових робіт на замовлення іншими особами. The relevance of this issue stems from the fact that the rules governing the creation of academic works are regulated both by educational legislation and by the provisions of intellectual property law. At the same time, these norms differ in their legal nature: academic integrity standards belong to the sphere of public law, whereas copyright law and other intellectual property institutions fall within the domain of private law. It has been established that educational law and copyright law differ in their understanding of an idea as an object of legal protection. In the context of academic integrity, an idea may be regarded as a result of intellectual activity, and its unlawful appropriation may constitute academic plagiarism, whereas under copyright law an idea is not protected as such. In addition, copyright law defines the concept of “plagiarism,” while educational law uses the concept of “academic plagiarism”. At the same time, the difference is also evident in the purpose of legal regulation: the institution of copyright law is aimed primarily at protecting the moral and economic rights of authors or their successors, whereas academic integrity standards are focused on ensuring the credibility of scholarly activity. It is substantiated that establishing the fact of academic plagiarism cannot be reduced solely to identifying a copyright infringement, since these types of legal regulation have different objects of protection, grounds for liability, and legal consequences. It is proven that the qualification of academic plagiarism requires the comprehensive application of educational legislation, local regulations of educational institutions, and certain provisions of copyright law, taking into account the purpose of academic activity and the specific nature of an academic work. It is emphasized that copyright provisions in the field of academic activity are derivative of educational law and differ in their functional orientation, particularly with regard to ensuring academic integrity and protecting authors’ rights. It has been established that the procedure for detecting academic plagiarism is defined both at the regulatory level and at the local level, namely within particular higher education institutions and research establishments. It is formulated that academic plagiarism constitutes an educational offence involving a breach of ethical and educational standards governing the creation of an academic work, in particular the failure to provide accurate information about the authorship of used ideas and texts, as well as a violation of the procedure for its creation, including the preparation of scholarly works by other persons on commission. Mon, 27 Apr 2026 00:00:00 GMT https://repository.ndippp.gov.ua/handle/765432198/1250 2026-04-27T00:00:00Z https://repository.ndippp.gov.ua/handle/765432198/1249 Інституціоналізація міської резильєнтності як стратегічний напрям повоєнного відновлення економіки України Теремецький, Владислав Іванович; Teremetskyi, Vladyslav У тезах обґрунтовано, що інституціоналізація міської резильєнтності має розглядатися як один із пріоритетних економіко-правових напрямів повоєнного відновлення України, оскільки саме вона забезпечує безперервність критично важливих публічних послуг, захист соціальних прав і формування передумов для макроекономічної стабільності. Показано, що міська резильєнтність має подвійне значення: у соціально-правовому вимірі вона пов’язана з виконанням державою конституційних зобов’язань, а в економічному — із зниженням ризиків для бізнесу, відновленням економічної активності та залученням інвестицій. Особливу увагу приділено суспільній значущості юридично обов’язкових стандартів резильєнтності як гарантії соціальної справедливості та захисту вразливих груп населення. Запропоновано стратегічні напрями подальшого наукового опрацювання проблеми, зокрема уніфікацію стандартів резильєнтності, розвиток фінансових стимулів для приватного сектору, запровадження систем вимірювання й аудиту, а також інтеграцію відповідних стандартів у публічні закупівлі, договірні відносини та територіальне планування. Fri, 24 Oct 2025 00:00:00 GMT https://repository.ndippp.gov.ua/handle/765432198/1249 2025-10-24T00:00:00Z