https://repository.ndippp.gov.ua/handle/765432198/157 Thu, 30 Apr 2026 09:20:00 GMT 2026-04-30T09:20:00Z https://repository.ndippp.gov.ua/handle/765432198/1251 Формування та реалізація державної політики у сфері охорони праці в Україні: сучасний стан і напрями вдосконалення Теремецький, Владислав Іванович; Teremetskyi, Vladyslav; Дуліба, Євгенія Володимирівна; Duliba, Yevheniia Volodymyrivna У статті досліджено окремі аспекти формування та реалізації державної політики у сфері охорони праці в Україні. Обґрунтовано, що одним із ключових орієнтирів державної політики у цій сфері є Цілі сталого розвитку ООН, зокрема забезпечення гідної праці, економічного зростання, а також збереження здоров’я працюючого населення. На підставі статистичних даних встановлено, що проблема виробничого травматизму та професійної захворюваності має системний характер як на глобальному рівні, так і в Україні, де зберігається стабільно високий рівень травматизму та смертності, зокрема в умовах воєнних дій. Проаналізовано наукові підходи до визначення поняття «державна політика у сфері охорони праці» та обґрунтовано її місце у системі соціально-трудових відносин. Розглянуто інституційний механізм реалізації державної політики у сфері охорони праці, зокрема повноваження Державної служби України з питань праці, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування, а також проаналізовано нормативно-правове забезпечення, включаючи закони України, підзаконні нормативно-правові акти та галузеві правила з охорони праці. Встановлено, що, незважаючи на наявність розгалуженої нормативно-правової бази, ефективність реалізації державної політики залишається недостатньою. До основних проблем віднесено фрагментарність законодавства, дублювання правових норм, неефективність публічного адміністрування, недостатній рівень державного нагляду, а також переважно реактивний характер системи охорони праці, орієнтований на реагування на наслідки, а не на їх попередження. З урахуванням змін у міжнародних стандартах, зокрема визнання у 2022 році безпечного і здорового робочого середовища одним із фундаментальних принципів і прав у сфері праці, обґрунтовано необхідність удосконалення державної політики у цій сфері. Запропоновано основні напрями її розвитку, серед яких перехід до превентивної моделі управління професійними ризиками, підвищення ефективності публічного адміністрування, гармонізація національного законодавства з міжнародними стандартами, впровадження людиноцентричного та інклюзивного підходів, розвиток соціального діалогу та посилення превентивної складової. The article examines aspects of the formation and implementation of occupational safety state policy in Ukraine. It is substantiated that one of the key orientations of state policy in this area is the UN Sustainable Development Goals, particularly the goals of ensuring decent work, promoting economic growth, and protecting the health of the working population. Based on statistical data, it is established that the problem of industrial injuries and occupational morbidity has a systemic nature both at the global level and in Ukraine, where a consistently high level of injuries and mortality remains, particularly in the conditions of hostilities. Scientific approaches to defining the concept of «occupational safety state policy " are analyzed, and its place in the system of social and labor relations is substantiated. The institutional mechanism for the implementation of occupational safety state policy іs considered, in particular, the powers of the State Service of Ukraine on Labor Issues, ministries and other central bodies of executive power, local state administrations and local self-government bodies, as well as the regulatory and legal support, including the laws of Ukraine, by-laws, and legal acts and sectoral rules on labor protection. It is established that, despite an extensive legal framework, the implementation of state policy remains insufficient. The main problems include the fragmentation of legislation, duplication of legal norms, inefficiency of public administration, an insufficient level of state supervision, and the mainly reactive nature of the labor protection system, focused on responding to consequences rather than preventing them. Taking into account changes in international standards, in particular the recognition in 2022 of a safe and healthy working environment as a fundamental principle and right in the field of labor, the need to improve state policy in this area is substantiated. The main directions of its development are proposed, including transitioning to a preventive model of occupational risk management, increasing the efficiency of public administration, harmonizing national legislation with international standards, implementing human-centered and inclusive approaches, fostering social dialogue, and strengthening the preventive component. Mon, 27 Apr 2026 00:00:00 GMT https://repository.ndippp.gov.ua/handle/765432198/1251 2026-04-27T00:00:00Z https://repository.ndippp.gov.ua/handle/765432198/1250 Співвідношення норм академічної доброчесності та авторського права під час встановлення факту академічного плагіату Теремецький, Владислав Іванович; Teremetskyi, Vladyslav; Аврамова, Ольга Євгенівна; Avramova, Olga Актуальність проблематики зумовлена тим, що правила створення академічних творів регулюються як нормами освітнього законодавства, так і положеннями права інтелектуальної власності. При цьому вони відрізняються за своєю юридичною природою: норми академічної доброчесності належать до публічного права, тоді як положення авторського права та інших інститутів інтелектуальної власності – до приватноправової сфери. Визначено, що в освітньому праві та авторському праві існують розбіжності щодо розуміння ідеї як об’єкта правової охорони. У контексті академічної доброчесності ідея може розглядатися як результат інтелектуальної діяльності, а її незаконне привласнення – як академічний плагіат, тоді як в авторському праві ідея не є об’єктом правової охорони. Крім того, в авторському праві визначено поняття «плагіат», а в освітньому праві – «академічний плагіат». Водночас відмінність простежується також у меті правового регулювання: інститут авторського права спрямований передусім на захист майнових і немайнових прав авторів або їхніх правонаступників, тоді як норми академічної доброчесності орієнтовані на забезпечення достовірності наукової діяльності. Обґрунтовано, що встановлення факту академічного плагіату не може зводитися виключно до констатації порушення авторського права, оскільки ці види правового регулювання мають різні об’єкти охорони, підстави відповідальності та правові наслідки. Доведено, що кваліфікація академічного плагіату потребує комплексного застосування норм освітнього законодавства, локальних актів закладів освіти та окремих положень авторського права з урахуванням мети академічної діяльності й специфіки академічного твору. Наголошено, що норми авторського права у сфері академічної діяльності мають похідний характер від освітнього права та відрізняються за функціональною спрямованістю, зокрема щодо забезпечення академічної доброчесності та охорони прав авторів. Встановлено, що процедура виявлення академічного плагіату визначається як на нормативному, так і на локальному рівнях – в окремих закладах вищої освіти та наукових установах. Сформульовано, що академічний плагіат є освітнім правопорушенням, яке передбачає порушення етичних та освітніх норм щодо створення академічного твору, зокрема ненадання достовірної інформації про авторство використаних ідей і текстів, а також порушення процедури його створення, зокрема виконання наукових робіт на замовлення іншими особами. The relevance of this issue stems from the fact that the rules governing the creation of academic works are regulated both by educational legislation and by the provisions of intellectual property law. At the same time, these norms differ in their legal nature: academic integrity standards belong to the sphere of public law, whereas copyright law and other intellectual property institutions fall within the domain of private law. It has been established that educational law and copyright law differ in their understanding of an idea as an object of legal protection. In the context of academic integrity, an idea may be regarded as a result of intellectual activity, and its unlawful appropriation may constitute academic plagiarism, whereas under copyright law an idea is not protected as such. In addition, copyright law defines the concept of “plagiarism,” while educational law uses the concept of “academic plagiarism”. At the same time, the difference is also evident in the purpose of legal regulation: the institution of copyright law is aimed primarily at protecting the moral and economic rights of authors or their successors, whereas academic integrity standards are focused on ensuring the credibility of scholarly activity. It is substantiated that establishing the fact of academic plagiarism cannot be reduced solely to identifying a copyright infringement, since these types of legal regulation have different objects of protection, grounds for liability, and legal consequences. It is proven that the qualification of academic plagiarism requires the comprehensive application of educational legislation, local regulations of educational institutions, and certain provisions of copyright law, taking into account the purpose of academic activity and the specific nature of an academic work. It is emphasized that copyright provisions in the field of academic activity are derivative of educational law and differ in their functional orientation, particularly with regard to ensuring academic integrity and protecting authors’ rights. It has been established that the procedure for detecting academic plagiarism is defined both at the regulatory level and at the local level, namely within particular higher education institutions and research establishments. It is formulated that academic plagiarism constitutes an educational offence involving a breach of ethical and educational standards governing the creation of an academic work, in particular the failure to provide accurate information about the authorship of used ideas and texts, as well as a violation of the procedure for its creation, including the preparation of scholarly works by other persons on commission. Mon, 27 Apr 2026 00:00:00 GMT https://repository.ndippp.gov.ua/handle/765432198/1250 2026-04-27T00:00:00Z https://repository.ndippp.gov.ua/handle/765432198/1249 Інституціоналізація міської резильєнтності як стратегічний напрям повоєнного відновлення економіки України Теремецький, Владислав Іванович; Teremetskyi, Vladyslav У тезах обґрунтовано, що інституціоналізація міської резильєнтності має розглядатися як один із пріоритетних економіко-правових напрямів повоєнного відновлення України, оскільки саме вона забезпечує безперервність критично важливих публічних послуг, захист соціальних прав і формування передумов для макроекономічної стабільності. Показано, що міська резильєнтність має подвійне значення: у соціально-правовому вимірі вона пов’язана з виконанням державою конституційних зобов’язань, а в економічному — із зниженням ризиків для бізнесу, відновленням економічної активності та залученням інвестицій. Особливу увагу приділено суспільній значущості юридично обов’язкових стандартів резильєнтності як гарантії соціальної справедливості та захисту вразливих груп населення. Запропоновано стратегічні напрями подальшого наукового опрацювання проблеми, зокрема уніфікацію стандартів резильєнтності, розвиток фінансових стимулів для приватного сектору, запровадження систем вимірювання й аудиту, а також інтеграцію відповідних стандартів у публічні закупівлі, договірні відносини та територіальне планування. Fri, 24 Oct 2025 00:00:00 GMT https://repository.ndippp.gov.ua/handle/765432198/1249 2025-10-24T00:00:00Z https://repository.ndippp.gov.ua/handle/765432198/1248 Комісії з розгляду питань щодо надання компенсації за знищені об’єкти нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації: особливості утворення та функціонування Теремецький, Владислав Іванович; Teremetskyi, Vladyslav; Дуліба, Євгенія; Duliba, Yevheniia У статті досліджено особливості утворення та діяльності Комісій з розгляду питань щодо надання компенсації за знищені об’єкти нерухомого майна, створення яких передбачено Законом України від 23 лютого 2023 року № 2923-IX. Актуальність дослідження зумовлена значними масштабами руйнування житлового фонду внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та необхідністю забезпечення ефективного механізму відшкодування шкоди громадянам. Проаналізовано нормативно-правові засади створення таких комісій, визначено їх місце у системі органів публічної влади, а також особливості формування їх персонального складу. Окрему увагу приділено питанню участі представників громадськості у діяльності комісій та практиці реалізації відповідних вимог законодавства органами місцевого самоврядування. На підставі аналізу рішень органів місцевого самоврядування встановлено, що склад комісій здебільшого формується із посадових осіб органів місцевого самоврядування, представників комунальних підприємств чи місцевих депутатів, тоді як вимога щодо належного залучення представників громадськості не завжди дотримується. У статті також досліджено повноваження комісій, організаційні форми їх діяльності, порядок розгляду заяв про надання компенсації та особливості прийняття відповідних рішень. Обґрунтовано, що комісії слід розглядати як адміністративні органи у розумінні Закону України «Про адміністративну процедуру», а їх рішення – як адміністративні акти, спрямовані на вирішення індивідуальної справи та визначення прав і обов’язків заявників. Окремо проаналізовано проблемні аспекти функціонування комісій, зокрема недостатній рівень інформаційної взаємодії з органами публічної влади, обмежену відкритість їх діяльності для громадськості, порушення строків розгляду заяв та недостатній рівень мотивування рішень про відмову у наданні компенсації. За результатами дослідження обґрунтовано необхідність удосконалення правового регулювання діяльності комісій, зокрема шляхом законодавчого закріплення вимоги щодо обов’язкової участі представників громадськості у їх складі. The article examines the peculiarities of the establishment and functioning of commissions responsible for the consideration of issues related to granting compensation for destroyed real estate objects, the creation of which is provided for by the Law of Ukraine of 23 February 2023 No. 2923-IX. The relevance of the research is the large-scale destruction of the housing stock caused by the armed aggression of the Russian Federation against Ukraine and the necessity to ensure an effective mechanism for compensating citizens for the damage incurred. The regulatory and legal framework governing the establishment of such commissions is analysed, their place within the system of public authorities is determined, and the peculiarities of forming their membership are considered. Particular attention is paid to the participation of public representatives in the activities of the com-missions and to the practice of implementing the relevant legislative requirements by local self-government bod-ies. Based on the analysis of decisions adopted by local self-government bodies, it has been established that the membership of the commissions is predominantly composed of officials of local self-government bodies, repre-sentatives of municipal enterprises or local council deputies, whereas the requirement for proper involvement of public representatives is not always complied with. The article also examines the powers of the commissions, organisational forms of their activity, the pro-cedure for considering applications for compensation, and the specific features of adopting relevant decisions. It is substantiated that the commissions should be regarded as administrative bodies within the meaning of the Law of Ukraine “On Administrative Procedure”, while their decisions should be considered administrative acts aimed at resolving individual cases and determining the rights and obligations of applicants. The study also analyses problematic aspects of the functioning of these commissions, including the insuf-ficient level of information interaction with public authorities, the limited openness of their activities to the public, violations of the deadlines for considering applications, and the insufficient reasoning of decisions refusing com-pensation. Based on the results of the research, the necessity of improving the legal regulation of the activities of these commissions is substantiated, in particular through the legislative consolidation of the requirement for the mandatory participation of public representatives in their composition. Fri, 27 Mar 2026 00:00:00 GMT https://repository.ndippp.gov.ua/handle/765432198/1248 2026-03-27T00:00:00Z