https://repository.ndippp.gov.ua/handle/765432198/157 Sat, 14 Nov 2026 00:31:08 GMT 2026-11-14T00:31:08Z https://repository.ndippp.gov.ua/handle/765432198/1329 Формування принципів розвитку законодавства про банкрутство у контексті відповідної наукової концепції Ніколенко, Людмила Миколаївна; Nikolenko, Liudmyla; Деревянко, Богдан Володимирович; Derevyanko, Bogdan; Роженко, Олександра Вікторівна; Rozhenko, Oleksandra Мета. Метою статті є переосмислення законодавства України про банкрутство, виявлення та уточнення концептуальних засад і принципів розвитку законодавства про банкрутство. Методи дослідження. Підготовка статті стала можливою внаслідок вивчення та критичного аналізу положень Наукової концепції розвитку законодавства про банкрутство, норм КУзПБ, актів спеціального законодавства ЄС та України про банкрутство, положень правозастосовної практики, зокрема рішень судів та ін. Досягти мети статті можливо через застосування методів моделювання, економіко-правового та історико-правового, методів аналізу та синтезу, порівняльноправового, методу систематизації та ін. Результати. Наукова новизна полягає у виявленні й уточненні концептуальних засад і принципів розвитку законодавства про банкрутство. Серед важливих концептуальних засад виявлено і схарактеризовано засаду, що полягає у максимізації результату для сукупності кредиторів при забезпеченні справедливого розподілу ризиків і втрат неплатоспроможності; засаду, що полягає у забезпеченні балансу інтересів учасників провадження; принцип добросовісності; засади доказової орієнтованості законодавчої політики та функціональної європеїзації; принцип правової визначеності; принцип правового мінімалізму. Висновки. Підсумовано, що правовий механізм розвитку законодавства України про банкрутство має спрямовуватися не на збереження боржника будь-якою ціною і не на його максимально швидку ліквідацію, а на вибір оптимального способу врегулювання неплатоспроможності, який забезпечить найбільшу економічну вартість порівняно з реально доступними альтернативами. Показано, що при обранні способу врегулювання неплатоспроможності принцип більшості не може бути абсолютним, а перспективна модель законодавства повинна поєднувати кредиторську автономію з судовим контролем за законністю, добросовісністю та недопущенням зловживання правом, не підміняючи при цьому економічні рішення кредиторів судовою дискрецією. Показано, що у контексті адаптації господарського процесуального законодавства України до законодавства ЄС особливого значення набуває узгодження національних процесуальних механізмів із європейськими стандартами судового захисту. Показано необхідність утримання від перевантаження нормативних актів зайвими положеннями та від перенесення формулювань судових рішень до КУзПБ. Адаптація українського законодавства про банкрутство повинна визначатися не кількістю текстуально імплементованих положень, а спроможністю українського правового механізму забезпечувати досягнення результату, максимально прийнятного для боржника (банкрута), кредиторів і держави.; Purpose. The purpose of this article is to reconsider Ukrainian bankruptcy legislation and to identify and clarify the conceptual foundations and principles underlying the development of bankruptcy legislation. Research methods. The article is based on a study and critical analysis of the provisions of the Scientific Concept for the Development of Bankruptcy Legislation, the Code of Ukraine on Bankruptcy Procedures (CUBP), specific legislative acts of the European Union and Ukraine governing bankruptcy, and legal practice, including court decisions. The research employs modelling, economic and legal analysis, historical and legal analysis, analysis and synthesis, comparative legal analysis, and systematization. Results. The scientific novelty of the study lies in identifying and refining the conceptual foundations and principles governing the development of bankruptcy legislation. The key conceptual foundations identified and characterized include maximizing the overall outcome for creditors as a collective while ensuring an equitable distribution of insolvency-related risks and losses; maintaining a balance of interests among participants in insolvency proceedings; the principle of good faith; evidence-based legislative policymaking; functional Europeanization; the principle of legal certainty; and the principle of legal minimalism. Conclusions. It is concluded that the legal framework for the development of Ukrainian bankruptcy legislation should be directed neither towards preserving the debtor at any cost nor towards achieving the debtor’s liquidation as quickly as possible. Instead, it should focus on selecting the optimal method of resolving insolvency that generates the greatest economic value compared with realistically available alternatives. The study demonstrates that the majority principle cannot be absolute when selecting a method of resolving insolvency. A prospective legislative model should combine creditor autonomy with judicial oversight of legality, good faith, and the prevention of abuse of rights, without substituting judicial discretion for creditors’ economic decisions. It is further demonstrated that, in the context of aligning Ukrainian commercial procedural legislation with EU law, harmonizing national procedural mechanisms with European standards of judicial protection is of particular importance. The study also establishes the need to avoid overloading legislative acts with unnecessary provisions and incorporating wording from judicial decisions into the CUBP. The adaptation of Ukrainian bankruptcy legislation should be assessed not by the number of provisions incorporated verbatim into national law, but by the capacity of the Ukrainian legal framework to achieve an outcome that is as acceptable as possible to the debtor (bankrupt), creditors, and the state. Thu, 01 Jan 2026 00:00:00 GMT https://repository.ndippp.gov.ua/handle/765432198/1329 2026-01-01T00:00:00Z https://repository.ndippp.gov.ua/handle/765432198/1325 Характеристика права проживання Аврамова, Ольга Євгенівна У статті визначено зміст проживання як фактичного стану, виокремлено характеристики права проживання. Актуальність теми обумовлено тим, що, незважаючи на застосування терміна «право проживання» у наукових джерелах, судової практики, воно залишається не визначеним у законодавстві. Складність цього питання полягає у зіставленні таких категорій, як: право проживання та право користування. У статті право проживання досліджується у приватноправовій площині. Здійснено аналіз його соціально-економічної та правової приро- ди, зіставлення публічно-правових та приватноправових аспектів, а також визначення засад реалізації цього права з урахуванням балансу інтересів власника та мешканця. Наголошено, що проживання слід розуміти як фактичний стан перебування особи в житлі, який включає здійснення в ньому як особистого, так і соціального буття. Підкреслено, що відносини про- живання відрізняються від відносин власності на житло: проживання пов’язане з фактичним перебуванням особи, здійсненням особистого життя та споживанням житлово-комунальних послуг, тоді як власність передбачає контроль та управління житлом для різних потреб влас- ника. Право проживання є складовою більш широкого права користування житлом. Право користування включає не лише проживання, а й можливість виконання певної професійної ді- яльності в житлі, наприклад, для фахівців ІТ-сфери. Підкреслено, що під час виникнення права проживання власник житла добровільно обмежує своє володіння, передаючи частину прав особі, яка вселяється. Право проживання розглядається як обмежене суб’єктивне право на тимчасове користування чужим житлом. При набутті правомірного права на вселення особа отримує також право на його захист, що передбачає можливість юридично вимагати забез- печення вільного доступу до житла та фактичного володіння ним. Це право включає заходи щодо усунення перешкод з боку власника або третіх осіб, які можуть заважати реалізації права проживання, а також гарантує можливість здійснення приватного та соціального життя в житловому приміщенні. Аврамова О.Є. Характеристика права проживання. Вчені записки Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського. Серія: Юридичні науки. 2025. Т. 36 (75), № 4. С. 47-52. DOI: 10.32782/TNU-2707-0581/2025.4/07 Wed, 01 Oct 2025 00:00:00 GMT https://repository.ndippp.gov.ua/handle/765432198/1325 2025-10-01T00:00:00Z https://repository.ndippp.gov.ua/handle/765432198/1324 Неоригінальна база даних як об'єкт інформаційних відносин: цивільно-правовий аспект. Аврамова, Ольга Євгенівна Статтю присвячено визначенню правової природи неоригінальної бази даних у цивільному праві. Проаналізовано положення Директиви 96/9/ЄС «Про правовий захист баз даних» та Закону України «Про авторське право і суміжні права». Виокремлено ознаки неоригінальної бази даних: нетворчий характер праці, практичне призначення та наявність кількісних і/або якісних інвестицій. Обґрунтовано недоцільність охорони таких баз даних за моделями суміжних прав і права sui generis через їхній динамічний характер. Запропоновано авторське визначення неоригінальної бази даних і її класифікацію: за формою фіксації (паперові, електронні), за структурою (прості, складні), за спрямованістю (комерційні, некомерційні). Зроблено висновок, що неоригінальна база даних є інформаційним продуктом і може розглядатися як об'єкт інформаційних відносин у межах цивільного права. Аврамова О. Є. Неоригінальна база даних як об'єкт інформаційних відносин: цивільно-правовий аспект. Форум права. 2016. № 4. С. 11-15. Fri, 01 Apr 2016 00:00:00 GMT https://repository.ndippp.gov.ua/handle/765432198/1324 2016-04-01T00:00:00Z https://repository.ndippp.gov.ua/handle/765432198/1320 Четверте покоління прав людини: право на цифрову особистість Аврамова, Ольга Євгенівна У статті визначено характеристику права на цифрову особистість як новітньої правової категорії, що формується в умовах розвитку цифрових тех нологій. Обґрунтовано, що цифрова особистість є складною категорією, яка вклю чає сукупність взаємопов’язаних виявів, зокрема: цифрову ідентичність, віртуаль ну особу та постмортальну цифрову особу, при цьому з розвитком технологій можливе виникнення й інших форм її існування. Доведено, що за допомогою цифро вої ідентичності формується реальна цифрова особа як функціональне продовжен ня фізичної особи в цифровому середовищі. Суб’єктом правовідносин у цифровому середовищі визнається фізична особа, яка самостійно створює та реалізує свою цифрову ідентичність, зокрема шляхом ідентифікації в державних цифрових сис темах (наприклад, у системі «Дія»). Окрему увагу приділено феномену віртуальної особи, що активно використовується в цифровому середовищі, зокрема у формі аватарів. Віртуальна особа визначається як об’єктивована форма особистості в цифровому середовищі, яка може бути пов’язана з реальною фізичною особою або існувати як штучно сконструйоване уявлення про суб’єкта. Підкреслено, що існує віртуальна цифрова особа, не пов’язана з реальною фізичною особою (virtualis homo fictus), яка не може наділятися повною правосуб’єктністю, однак здатна виступа ти об’єктом правового регулювання. Доведено, що реалізація суб’єктивних прав спадкоємців щодо таких об’єктів є можливою за умови наявності доступу до від повідної цифрової спадщини. Такий доступ може бути забезпечений волею спадко давця за життя або, у разі її відсутності, – шляхом обмеженого втручання у сфе ру приватності померлої особи на підставі судового рішення, з дотриманням принципу пропорційності та балансу між правом на повагу до приватного життя і спадковими правами. Аврамова О.Є.Четверте покоління прав людини: право на цифрову особистість Вісник Національної академії правових наук України. 2026. Том 33, № 2. С. 31-52. DOI: https://doi.org/10.31359/1993-0909.2026.33.2.31 Tue, 30 Jun 2026 00:00:00 GMT https://repository.ndippp.gov.ua/handle/765432198/1320 2026-06-30T00:00:00Z