https://repository.ndippp.gov.ua/handle/765432198/160 2026-06-19T06:06:33Z https://repository.ndippp.gov.ua/handle/765432198/1274 Правова природа та зміст плану санації у справі про банкрутство Деревянко, Богдан Володимирович; Derevyanko, Bogdan; Циганович, Олександр Віталійович; Tsyhanovych, Oleksandr Досліджено правову природу та зміст плану санації у справі про банкрутство. Аргументовано, що план санації є ключовим документом процедури санації, від змісту якого залежить досягнення мети санації – відновлення платоспроможності боржника. Обґрунтовано, що за своєю природою план санації є матеріальноправовим та процесуально-правовим актом, де фіксується поетапний шлях виходу боржника зі стану неплатоспроможності. Встановлено, що план санації повинен містити комплекс заходів з відновлення платоспроможності боржника, визначення строків їх реалізації та умови задоволення вимог кредиторів. Підкреслено соціальну спрямованість законодавства про банкрутство. Проаналізовано судову практику; наголошено, що затвердження плану санації має бути результатом консенсусу між боржником та кредиторами.; The article is devoted to the study of the legal nature and content of the reorganization plan in bankruptcy proceedings. In practice, the application of reorganization procedures to debtors within bankruptcy cases often proves to be insu fficiently effective, which indicates a number of shortcomings and problems in the legal regulation and practical implementation of this procedure. It is argued that the reorganization plan is the key document of the reorganization procedure, and the achievement of its main objective – restoring the debtor’s solvency – largely depends on the quality and content of the plan. Based on the analysis of existing scholarly approaches to the concept and legal nature of the reorganization plan, it is substantiated that by its nature, the reorganization plan constitutes both a substantive legal and a procedural legal act that determines the step-by-step process of overcoming the debtor’s insolvency. Special attention is paid to the analysis of legislative requirements concerning the content of the reorganization plan as defined by the Code of Ukraine on Bankruptcy Procedures. It is established that the reorganization plan must include a set of measures aimed at restoring the debtor’s solvency, the timeframes for their implementation, as well as the conditions for satisfying creditors’ claims. The social orientation of bankruptcy legislation is emphasized, which is reflected, in particular, in the mandatory inclusion in the plan of measures aimed at repaying wage arrears. Judicial practice concerning the approval of a debtor’s reorganization plan is also analyzed. Particular attention is paid to certain law enforcement issues related to the involvement of investors in the reorganization procedure and the app roval of the reorganization plan by different classes of creditors. It is concluded that further improvement of legal regulation is necessary in order to increase the effectiveness of the application of reorganization procedures in bankruptcy cases. It is emphasized that the approval of the reorganization plan should be the result of a consensus between the debtor and the creditors. At the same time, it should be borne in mind that bankruptcy procedures always involve certain risks of incomplete satisfaction of creditors’ claims. Therefore, if bankruptcy proceedings have already been initiated against a debtor, creditors should be aware of the risks inherent in such procedures, including the possibility that not all declared creditors’ claims will ultimately be satisfied. 2026-01-01T00:00:00Z https://repository.ndippp.gov.ua/handle/765432198/1272 Право на житловий простір. Аврамова, Ольга Євгенівна Аврамова О. Є. Право на житловий простір. – Стаття. Актуальність дослідження зумовлена трансформацією уявлень про житло під впливом інновацій них технологій, нової філософії життя, а також наслідків пандемії COVID-19 і війни, що спричинили формування нової парадигми житлового простору як середовища реалізації особистого життя. Особли вої уваги набуває переосмислення житлового та урбаністичного простору (зокрема на прикладі м. Харків), де поряд із комфортністю ключового значення набуває безпечність та багатофункціональність середовища проживання. У статті обґрунтовується, що право на житловий простір має як матеріальні, так і юридичні передумови виникнення, зумовлені об’єктивною потребою людини в комфортному та безпечному середовищі проживання. Акцентується увага на трансформації житлового простору в умовах війни, зокрема на практиках переобладнання приміщень для проживання внутрішньо пере міщених осіб, що свідчить про фактичне формування нових підходів до реалізації цього права. Право на місто розглядається як самостійне колективне право, яке в Україні не має чіткого закріплення в межах житлового права чи житлової політики, а місто переважно досліджується як суб’єкт і об’єкт публічного управління з обмеженою правосуб’єктністю. Водночас концепція права на місто передба чає безпосередню участь мешканців у розвитку міського простору та прийнятті рішень, що виходить за межі делегування повноважень органам місцевого самоврядування і включає активність грома дянського суспільства. Визначено, що урбаністичний простір визначається як соціально-просторове середовище міста, що охоплює матеріальну інфраструктуру та громадські простори, необхідні для життєдіяльності його мешканців. Право на урбаністичний простір передбачає рівний доступ до його елементів і можливість участі у формуванні, функціонуванні та розвитку міського середовища. Сфор мульовано, що право на житловий простір розуміється як гарантована можливість особи мати доступ до житла, прибудинкової території, соціальної інфраструктури та громадських просторів, що відповідають стандартам гідності, безпеки та соціальної прийнятності. У цьому контексті право на урбані стичний простір виступає його складовою, яка конкретизує доступ до міського середовища та участь у його формуванні, тоді як право на житловий простір має більш широкий інтегративний характер. Аврамова О.Є. Право на житловий простір. Актуальні проблеми держави і права. 2026. Випуск 110. С. 3-9. DOI https://doi.org/10.32782/apdp.v110.2026.1. 2026-04-25T00:00:00Z https://repository.ndippp.gov.ua/handle/765432198/1265 Екологічна безпека України: ключові виклики та визначальні чинники сучасності Теремецький, Владислав Іванович; Teremetskyi, Vladyslav; Бернацький, Олег Васильович У статті проведено комплексне дослідження екологічної безпеки України в умовах воєнного стану з урахуванням перспектив та концептуальних засад майбутнього післявоєнного відновлення. Встановлено, що в умовах воєнного стану екологічна безпека трансформується із галузевої складової екологічної політики у стратегічний елемент національної безпеки держави. Проаналізовано ключові внутрішні та зовнішні виклики, зокрема воєнний, кліматичний, ресурсний, нормативно-інституційний та науково-технологічні чинники, які формують комплексну систему сучасних екологічних ризиків. Обґрунтовано системний характер загроз, зумовлених руйнуванням об’єктів критичної інфраструктури, деградацією природних ресурсів, змінами клімату та недостатньою ефективністю державного екологічного контролю. Охарактеризовано стан нормативно-правового забезпечення у сфері охорони довкілля та встановлено наявність проблем фрагментарного правового регулювання і недостатньої узгодженості нормативних актів. Доведено необхідність удосконалення механізмів фіксації та відшкодування екологічної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії. Обґрунтовано доцільність впровадження моделі «зеленого відновлення» як стратегічного напряму післявоєнної реконструкції, що поєднує економічний розвиток із принципами сталості, кліматичної нейтральності та раціонального природокористування. Наголошено на значенні євроінтеграційного курсу України як чинника модернізації екологічного законодавства та управлінських механізмів. Визначено роль науково-технологічного розвитку, цифровізації та систем екологічного моніторингу у підвищенні ефективності державної політики у сфері екологічної безпеки. Акцентовано увагу на необхідності формування цілісної моделі адміністративно-правового забезпечення екологічної безпеки в умовах трансформаційних процесів. Підкреслено важливість поєднання правових, організаційних та цифрових інструментів управління довкіллям, а також посилення інституційної спроможності держави для ефективного реагування на сучасні екологічні виклики. The article presents a comprehensive study of Ukraine’s environmental security under martial law, taking into account the prospects and conceptual foundations of future post-war recovery. It was established that, under martial law, environmental security is transformed from a sectoral component of environmental policy into a strategic element of the state’s national security. The key internal and external challenges were analyzed, including military, climatic, resource-related, regulatory and institutional, as well as scientific and technological factors that together shape a comprehensive system of contemporary environmental risks. The systemic nature of threats caused by the destruction of critical infrastructure, degradation of natural resources, climate change, and the insufficient effectiveness of state environmental control was substantiated. The state of regulatory and legal support in the field of environmental protection was assessed, and the existence of fragmented legal regulation and insufficient consistency among normative acts was identified. The necessity of improving the mechanisms for documenting and compensating for environmental damage caused by armed aggression was proved. The expediency of introducing a “green recovery” model as a strategic direction of post-war reconstruction was substantiated, combining economic development with the principles of sustainability, climate neutrality, and rational use of natural resources. Particular emphasis was placed on the importance of Ukraine’s European integration course as a factor in the modernization of environmental legislation and governance mechanisms. The role of scientific and technological development, digitalization, and environmental monitoring systems in increasing the effectiveness of state policy in the field of environmental security was determined. Attention was focused on the need to form an integral model of administrative and legal support for environmental security under conditions of transformational processes. The importance of combining legal, organizational, and digital instruments of environmental governance, as well as strengthening the institutional capacity of the state for an effective response to contemporary environmental challenges, was emphasized. 2026-05-19T00:00:00Z https://repository.ndippp.gov.ua/handle/765432198/1262 Правові засади підприємницької діяльності за участю дітей у цифровому середовищі Теремецький, Владислав Іванович; Teremetskyi, Vladyslav; Аврамова, Ольга Євгенівна; Avramova, Olga У статті визначено правові засади підприємницької діяльності за участю дітей у цифровому середовищі. Актуальність теми зумовлена тим, що розвиток цифрових технологій спричинив появу нових форм участі дітей в економічних відносинах, зокрема через створення контенту в соціальних мережах, ведення блогів, участь у рекламній діяльності та отримання доходу від монетизації цифрових платформ. Така діяльність має ознаки підприємницької, однак її правове регулювання залишається фрагментарним і потребує системного осмислення. Відсутність комплексного правового регулювання створює ризики для реалізації прав дитини, тому формування спеціального правового режиму у цій сфері є необхідною умовою забезпечення балансу між економічною активністю та захистом найкращих інтересів дитини. Наголошено на необхідності розмежування молодіжного підприємництва та дитячого підприємництва. Визначено, що діти-інфлюенсери – це неповнолітні (діти до 14 років та підлітки віком 14–18 років), які створюють, поширюють або беруть участь у цифровому контенті в соціальних мережах та на онлайн-платформах, впливаючи на поведінку, думки чи споживчий вибір своєї аудиторії та отримуючи при цьому дохід чи інші матеріальні вигоди. Розкрито, що під найкращими інтересами дитини в контексті підприємницької діяльності батьків, пов’язаної з використанням зображення та здібностей дитини, варто розуміти пріоритетний захист фізичного, психологічного та соціального благополуччя дитини, що вимагає запобігання експлуатації, надмірному залученню до комерційної діяльності та порушенням права на приватне життя. Наголошено, що батьки виступають основним суб’єктом підприємництва, а дитина – похідним суб’єктом, який має право на потенційне отримання доходу та збереження найкращих інтересів. Дитина є суб’єктом очікування прибутку у вигляді особистого немайнового блага (зокрема відомої репутації, брендового імені) та економічного доходу. Обґрунтовано доцільність запровадження спеціальних правових гарантій щодо обліку й збереження доходів дитини, контролю за умовами її участі у створенні цифрового контенту та захисту її права на приватність. Підкреслено, що вдосконалення національного законодавства у цій сфері має здійснюватися з урахуванням міжнародного досвіду та принципу пріоритетності найкращих інтересів дитини. Доведено необхідність правової регламентації підприємницьких відносин за участю дитини. The article defines the legal foundations of entrepreneurial activity involving children in the digital environment. The relevance of the topic is обусловed by the rapid development of digital technologies, which has led to the emergence of new forms of children’s participation in economic relations, in particular through content creation on social media, blogging, engagement in advertising activities, and the generation of income from the monetization of digital platforms. Such activity exhibits characteristics of entrepreneurship; however, its legal regulation remains fragmented and requires systematic conceptualization. The absence of a comprehensive legal framework creates risks for the effective realization of children’s rights. Therefore, the establishment of a special legal regime in this field is a necessary condition for ensuring a balance between economic activity and the protection of the best interests of the child. The article emphasizes the need to distinguish between youth entrepreneurship and child entrepreneurship. It is determined that child influencers are minors (children under the age of 14 and adolescents aged 14–18) who create, disseminate, or participate in digital content on social media and online platforms, influencing the behavior, opinions, or consumer choices of their audience, while receiving income or other material benefits. The study substantiates that the “best interests of the child” in the context of parental entrepreneurial activity involving the use of a child’s image, abilities, or personal characteristics should be understood as the priority protection of the child’s physical, psychological, and social well-being. This requires the prevention of exploitation, excessive involvement in commercial activities, and violations of the child’s right to privacy. It is argued that parents act as the primary subjects of entrepreneurship, whereas the child functions as a derivative subject, entitled to potential income and to the safeguarding of his or her best interests. At the same time, the child is conceptualized as a subject of expectation of benefits, both in the form of personal non-property advantages (such as reputation or a personal brand) and economic income. The paper demonstrates the need to introduce specific legal safeguards regarding the recording and safeguarding of a child’s earnings, the monitoring of the conditions under which they participate in the creation of digital content, and the protection of their right to privacy. It emphasises that improvements to national legislation in this area must be made in line with international experience and the principle of prioritising the best interests of the child. The need for legal regulation of business relationships involving children has been demonstrated. 2026-05-28T00:00:00Z