https://repository.ndippp.gov.ua/handle/765432198/157 2026-04-28T12:17:44Z https://repository.ndippp.gov.ua/handle/765432198/1249 Інституціоналізація міської резильєнтності як стратегічний напрям повоєнного відновлення економіки України Теремецький, Владислав Іванович; Teremetskyi, Vladyslav У тезах обґрунтовано, що інституціоналізація міської резильєнтності має розглядатися як один із пріоритетних економіко-правових напрямів повоєнного відновлення України, оскільки саме вона забезпечує безперервність критично важливих публічних послуг, захист соціальних прав і формування передумов для макроекономічної стабільності. Показано, що міська резильєнтність має подвійне значення: у соціально-правовому вимірі вона пов’язана з виконанням державою конституційних зобов’язань, а в економічному — із зниженням ризиків для бізнесу, відновленням економічної активності та залученням інвестицій. Особливу увагу приділено суспільній значущості юридично обов’язкових стандартів резильєнтності як гарантії соціальної справедливості та захисту вразливих груп населення. Запропоновано стратегічні напрями подальшого наукового опрацювання проблеми, зокрема уніфікацію стандартів резильєнтності, розвиток фінансових стимулів для приватного сектору, запровадження систем вимірювання й аудиту, а також інтеграцію відповідних стандартів у публічні закупівлі, договірні відносини та територіальне планування. 2025-10-24T00:00:00Z https://repository.ndippp.gov.ua/handle/765432198/1248 Комісії з розгляду питань щодо надання компенсації за знищені об’єкти нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації: особливості утворення та функціонування Теремецький, Владислав Іванович; Teremetskyi, Vladyslav; Дуліба, Євгенія; Duliba, Yevheniia У статті досліджено особливості утворення та діяльності Комісій з розгляду питань щодо надання компенсації за знищені об’єкти нерухомого майна, створення яких передбачено Законом України від 23 лютого 2023 року № 2923-IX. Актуальність дослідження зумовлена значними масштабами руйнування житлового фонду внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та необхідністю забезпечення ефективного механізму відшкодування шкоди громадянам. Проаналізовано нормативно-правові засади створення таких комісій, визначено їх місце у системі органів публічної влади, а також особливості формування їх персонального складу. Окрему увагу приділено питанню участі представників громадськості у діяльності комісій та практиці реалізації відповідних вимог законодавства органами місцевого самоврядування. На підставі аналізу рішень органів місцевого самоврядування встановлено, що склад комісій здебільшого формується із посадових осіб органів місцевого самоврядування, представників комунальних підприємств чи місцевих депутатів, тоді як вимога щодо належного залучення представників громадськості не завжди дотримується. У статті також досліджено повноваження комісій, організаційні форми їх діяльності, порядок розгляду заяв про надання компенсації та особливості прийняття відповідних рішень. Обґрунтовано, що комісії слід розглядати як адміністративні органи у розумінні Закону України «Про адміністративну процедуру», а їх рішення – як адміністративні акти, спрямовані на вирішення індивідуальної справи та визначення прав і обов’язків заявників. Окремо проаналізовано проблемні аспекти функціонування комісій, зокрема недостатній рівень інформаційної взаємодії з органами публічної влади, обмежену відкритість їх діяльності для громадськості, порушення строків розгляду заяв та недостатній рівень мотивування рішень про відмову у наданні компенсації. За результатами дослідження обґрунтовано необхідність удосконалення правового регулювання діяльності комісій, зокрема шляхом законодавчого закріплення вимоги щодо обов’язкової участі представників громадськості у їх складі. The article examines the peculiarities of the establishment and functioning of commissions responsible for the consideration of issues related to granting compensation for destroyed real estate objects, the creation of which is provided for by the Law of Ukraine of 23 February 2023 No. 2923-IX. The relevance of the research is the large-scale destruction of the housing stock caused by the armed aggression of the Russian Federation against Ukraine and the necessity to ensure an effective mechanism for compensating citizens for the damage incurred. The regulatory and legal framework governing the establishment of such commissions is analysed, their place within the system of public authorities is determined, and the peculiarities of forming their membership are considered. Particular attention is paid to the participation of public representatives in the activities of the com-missions and to the practice of implementing the relevant legislative requirements by local self-government bod-ies. Based on the analysis of decisions adopted by local self-government bodies, it has been established that the membership of the commissions is predominantly composed of officials of local self-government bodies, repre-sentatives of municipal enterprises or local council deputies, whereas the requirement for proper involvement of public representatives is not always complied with. The article also examines the powers of the commissions, organisational forms of their activity, the pro-cedure for considering applications for compensation, and the specific features of adopting relevant decisions. It is substantiated that the commissions should be regarded as administrative bodies within the meaning of the Law of Ukraine “On Administrative Procedure”, while their decisions should be considered administrative acts aimed at resolving individual cases and determining the rights and obligations of applicants. The study also analyses problematic aspects of the functioning of these commissions, including the insuf-ficient level of information interaction with public authorities, the limited openness of their activities to the public, violations of the deadlines for considering applications, and the insufficient reasoning of decisions refusing com-pensation. Based on the results of the research, the necessity of improving the legal regulation of the activities of these commissions is substantiated, in particular through the legislative consolidation of the requirement for the mandatory participation of public representatives in their composition. 2026-03-27T00:00:00Z https://repository.ndippp.gov.ua/handle/765432198/1247 Правові позиції Верховного Суду щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданих під час війни в Україні Теремецький, Владислав Іванович; Teremetskyi, Vladyslav У статті досліджено формування та еволюцію правових позицій Верховного Суду у справах щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок антитерористичної операції, операції Об’єднаних сил та повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України. Висвітлено підстави звернення до суду фізичних та юридичних осіб з позовами про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Зазначено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної в умовах війни в Україні, пред’являлися як до держави Україна та її органів державної влади, так і до російської федерації та її державних органів. Виділено та проаналізовано правові позиції щодо належності та допустимості доказів розміру шкоди, завданої нерухомому майну внаслідок антитерористичної операції, підстав та обсягу відповідальності держави, її позитивних обов’язків у сфері захисту права власності, застосування інституту судового імунітету рф та можливості українських судів вирішувати спори за позовами осіб до рф про відшкодування шкоди, завданої внаслідок збройної агресії рф. Окрему увагу приділено правовим позиціям щодо участі держави-агресора як відповідача у справах, розмежування механізмів компенсації за зруйноване внаслідок збройної агресії житло до та після 24 лютого 2022 року, а також визначення суб’єктивного складу отримувачів компенсації та меж відповідальності держави України у випадку неможливості виконання судових рішень про стягнення шкоди з держави-агресора. Встановлено, що еволюція правових позицій Верховного Суду відображає зміну підходів від спорів про відповідальність держави Україна за невиконання позитивних обов’язків щодо захисту права власності до визнання можливості безпосереднього судового переслідування держави-агресора в національній юрисдикції. Обґрунтовано, що відповідна практика Верховного Суду виконує не лише правозастосовну, а й орієнтуючу функцію для подальшого вдосконалення національного механізму компенсації шкоди, завданої війною. Зроблено висновок про поетапний характер формування правових позицій Верховного Суду, їх тісний зв’язок із розвитком національного законодавства. Підкреслено, що розвиток судової практики Верховного Суду у цій сфері зумовлюватиме подальшу деталізацію та уніфікацію підходів до захисту порушених прав осіб, які постраждали внаслідок збройної агресії. Наголошено на необхідності подальшого наукового осмислення зазначеної проблематики та нормативного вдосконалення механізмів відшкодування шкоди, завданої в умовах війни, з урахуванням принципів справедливості, пропорційності та ефективного судового захисту. The article examines the formation and evolution of the Supreme Court’s legal positions in cases concerning compensation for material and moral damage resulting from the Anti-Terrorist Operation, the Joint Forces Operation, and the full-scale armed aggression of the Russian Federation against Ukraine. The grounds on which individuals and legal entities bring claims for compensation for material and moral damages before the courts are analyzed. It is noted that such claims, arising from damage caused in the context of the war in Ukraine, have been brought both against the State of Ukraine and its public authorities, as well as against the russian federation and its state bodies. The key legal positions regarding the admissibility and sufficiency of evidence for assessing damage to immovable property caused during the Anti-Terrorist Operation, the grounds and scope of State liability, the State’s positive obligations in the sphere of protection of property rights, the application of the doctrine of State immunity of the Russian Federation, and the possibility for Ukrainian courts to adjudicate claims brought against the Russian Federation for compensation of damage caused by armed aggression are identified and analysed. Special attention is paid to legal positions concerning the participation of the aggressor State as a defendant in such proceedings, the differentiation of compensation mechanisms for destroyed housing before and after 24 February 2022, the determination of the category of eligible recipients of compensation, and the limits of Ukraine’s liability in cases where enforcement of judgments against the aggressor State is impossible. It is established that the evolution of the Supreme Court’s legal positions reflects a shift in approach from disputes concerning the State of Ukraine’s liability for failure to fulfill positive obligations regarding the protection of property rights to the recognition of the possibility of direct judicial prosecution of the aggressor state within national jurisdiction. It is substantiated that the relevant practice of the Supreme Court serves not only a law-enforcement function but also a guiding function for the further improvement of the national mechanism for compensating war-related damages. It is concluded that the Supreme Court’s legal positions have formed gradually and have been closely linked to the development of national legislation. It is emphasized that the further evolution of the Supreme Court’s case law in this field will lead to greater refinement and harmonization of approaches to the protection of violated rights of individuals affected by armed aggression. The need for further scholarly analysis of the issue and for improvements to the legal framework governing compensation for war-related damage, in accordance with the principles of justice, proportionality, and effective judicial protection, is also highlighted. 2026-04-20T00:00:00Z https://repository.ndippp.gov.ua/handle/765432198/1246 ЮРИСДИКЦІЯ КОРПОРАТИВНИХ І ПОВ’ЯЗАНИХ З КОРПОРАТИВНИМИ СПОРІВ: ПІДСТАВИ ДЛЯ ЗМІНИ ПРАВОВИХ ВИСНОВКІВ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Гевко, Володимир Львович Постановка проблеми. Останніми роками у практиці визначення юрисдикції корпоративних і спорів, тісно пов’язаних із корпоративними правовідносинами, простежується тенденція до формування нових правових висновків Великої Па лати Верховного Суду, які істотно відрізняються від раніше усталених підходів. За відсутності змін у процесуальному законодавстві та сформованої багаторічної практики розмежування юрисдикції між судами такі зміни у правових позиціях викликають обґрунтовані наукові й практичні дискусії. У цьому контексті актуалізується питання щодо критеріїв, якими керується суд при відступі від раніше сформульованих правових висновків, а також меж дискреції суду в зміні підходів до тлумачення процесуальних норм. Особливої ваги набуває проблема відповідності таких змін принципу юридичної визначеності як складовій верховенства права, оскільки непослідовність судової практики негативно впливає на стабільність правового регулювання, передбачуваність судових рішень та ефек тивність захисту прав учасників корпоративних правовідносин. Крім того, постає питання про наявність і ефективність процесуальних та інституційних механізмів запобігання необґрунтованим відступам від усталеної судової практики, а також про роль доктринальних підходів у формуванні стабільної та послідовної практики визначення юрисдикції корпоративних спорів. Мета статті – виокремлення та наукове обґрунтування критеріїв як підстав для відступу або конкретизації правових висновків Верховного Суду у сфері розмежування юрисдикції корпоративних спорів, яке має істотне значення як для правозастосовної практики, так і для розвитку юридичної науки. У практичному вимірі правильне визначення кола таких критеріїв безпосередньо впливає на ефективність судового захисту корпоративних прав і законних інтересів учасників корпоративних відносин. Помилки у виборі належної юрисдикції зумов люють затягування розгляду справ, додаткові фінансові витрати сторін і створюють ризики фактичного ускладнення або навіть унеможливлення реалізації права на ефективний судовий захист. Відтак своєчасне та коректне звернення до спеціалі зованого суду виступає ключовою умовою процесуальної економії та реалізації принципу доступу до правосуддя. У науковому вимірі проблематика визначення критеріїв відступу від сформу льованих правових позицій Верховного Суду перебуває у центрі дискусій щодо забезпечення юридичної визначеності та стабільності судової практики. Наукові пошуки спрямовані на формування таких концептуально виважених підходів, які, з одного боку, гарантували б єдність тлумачення норм права, а з іншого – допускали б необхідну гнучкість правових позицій з урахуванням еволюції корпоративних відносин та змін у законодавстві. Саме вироблення оптимальних критеріїв для відступу та конкретизації правових висновків розглядається як важливий інструмент підвищення передбачуваності судових рішень і зміцнення довіри до інститутів правосуддя у сфері корпоративних спорів. 2026-01-01T00:00:00Z