https://repository.ndippp.gov.ua/handle/765432198/157 2026-05-19T20:06:19Z https://repository.ndippp.gov.ua/handle/765432198/1255 Захист права власності та інших майнових прав у процедурах банкрутства: урахування досвіду ЄС Деревянко, Богдан Володимирович; Derevyanko, Bogdan; Ніколенко, Людмила Миколаївна; Nikolenko, Liudmyla; Роженко, Олександра Вікторівна; Rozhenko, Oleksandra Вступ. Конституція України проголошує захист права власності, а також підтверджує право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Відповідно, право власності та інші майнові права мають гарантуватися засобами державного регулювання. Загрози праву власності та іншим майновим правам громадян і суб’єктів господарювання часто виникають під час застосування процедур банкрутства. У таких випадках захист права власності потрібен не лише боржнику чи банкруту, але й іншим учасникам процедур банкрутства, зокрема кредиторам. Підвищити ступінь захисту права власності та інших майнових прав учасників процедур банкрутства в Україні можливо із використанням досвіду та нормативної бази ЄС як політико-економічної організації, входження до складу якої задекларовано Україною як певне проміжне завдання на шляху до економічного і соціального добробуту держави та громадян. Мета. За мету статті поставлено визначення напрямів підвищення захисту права власності та інших майнових прав у процедурах банкрутства в Україні з урахуванням досвіду і положень інтегрованого спільного законодавства ЄС. Матеріали і методи. Для досягнення мети статті виглядає необхідним застосування відомих класичних, а також відносно нових методів наукового пізнання. Так, важливим буде застосування історико-правового методу, за допомогою якого можна виділити ознаки досліджуваних явищ і процесів у ретроспективі й екстраполювати на сучасність; економіко-правового методу, який дозволить поєднати розуміння об’єктивних економічних законів та суб’єктивних юридичних актів законодавства, прийнятих і виконуваних у суспільстві, на основі чого з’ясувати складні аспекти захисту права власності та інших майнових прав і інтересів учасників процедур банкрутства. Також безумовно важливим буде застосування методу порівняння, за допомогою якого можна буде співставити законодавство і практику застосування процедур банкрутства в окремих державах-членах ЄС та Україні. За допомогою герменевтики можна буде вірно розтлумачити положення і значення нормативних актів держав-членів ЄС та України, а за допомогою аналітико-синтетичного та індуктивного і дедуктивного методів можна буде надати гіпотези та визначити їх достовірність, систематизувати інформацію, піддати її критичному аналізу та вивести обґрунтовані висновки і зробити пропозиції. Результати. Аналіз положень КУзПБ, Директиви Європейського парламенту і Ради ЄС 2019/1023, а також найближчих перспективних змін законодавства ЄС дозволив констатувати перехід українського законодавства про неплатоспроможність у трирічній перспективі (на реалізацію у національному законодавстві держав-членів ЄС положень інтегрованої Директиви про неплатоспроможність відводиться два роки та дев’ять місяців) до стану «кредитороорієнтованого»; визначити напрями підвищення захисту права власності та інших майнових прав у процедурах банкрутства в Україні. Серед останніх організація обміну інформацією про право власності та інші майнові права боржника (банкрута) й інших учасників процедур банкрутства із державами-членами ЄС (після входження України до ЄС); підготовка українських банків до передачі українським та зарубіжним арбітражним керуючим, державним органам і внесення до міжнародних реєстрів інформації про операції із нерухомим і рухомим майном, акціями та майновими правами клієнтів; забезпечення нормативної і практичної можливості оскарження кредиторами угод, укладених боржником стосовно його майнових активів, до початку провадження у справі про банкрутство; запровадження процедури передпакетного продажу потенційним боржником частини свого майна із завершенням договору купівлі-продажу після початку провадження у справі про банкрутство та ін. Перспективи. Подальші дослідження мають спрямовуватися на реалізацію наведених напрямів підвищення захисту права власності та інших майнових прав у процедурах банкрутства в Україні у короткостроковій (трирічній) перспективі.; Introduction. The Constitution of Ukraine proclaims the protection of property rights, and also confi rms the right of everyone to own, use and dispose of their property. The right to property must be guaranteed by means of state regulation. Threats to the property rights of citizens and economic entities often arise during the application of bankruptcy procedures. In such cases, protection of property rights is needed not only by the debtor or bankrupt, but also by other participants in bankruptcy proceedings, in particular creditors. It is possible to increase the degree of protection of property rights in Ukraine using the experience and regulatory framework of the EU as a political and economic organization, membership of which is declared by Ukraine as a certain intermediate task on the way to the economic and social well-being of the state and citizens. Purpose. The purpose of the article is to identify areas for improving the protection of property rights in bankruptcy procedures in Ukraine, taking into account the experience and provisions of integrated common EU legislation. Materials and methods. The study employs an integrated methodological framework combining classical and contemporary approaches, including the historical-legal, economic-legal, comparative and hermeneutic methods, alongside analytical-synthetic, inductive and deductive reasoning. Results. Analysis of the provisions of the Code of Ukraine on Bankruptcy Procedures, Directive 2019/1023 of the European Parliament and of the Council of the EU, as well as the nearest prospective changes in EU legislation allowed us to state the transition of Ukrainian insolvency legislation in a three-year perspective (two years and nine months are allocated for the implementation of the provisions of the Integrated Insolvency Directive into the national legislation of the EU Member States) to the state of «creditor-oriented»; to identify areas for increasing the protection and public-legal protection of property rights in bankruptcy procedures in Ukraine. Among the latter are the organization of information exchange on the ownership of the debtor (bankrupt) and other participants in bankruptcy proceedings with EU member states (after Ukraine’s accession to the EU); preparation of Ukrainian banks for the transfer to Ukrainian and foreign arbitration managers, state bodies and entry into international registers of information on transactions with real estate and movable property, shares and property rights of clients; ensuring the regulatory and practical possibility for creditors to challenge agreements concluded by the debtor regarding his property assets before the commencement of bankruptcy proceedings; introduction of a procedure for Pre-pack proceedings sale by a potential debtor of part of his property with the completion of the purchase and sale agreement after the commencement of bankruptcy proceedings, etc. Prospects. Further research should be aimed at implementing the above directions for increasing the protection of property rights and other property rights in bankruptcy procedures in Ukraine in the shortterm (three-year) perspective. 2026-01-01T00:00:00Z https://repository.ndippp.gov.ua/handle/765432198/1254 Справедливий баланс у житлових відносинах Кочин, Володимир Володимирович У статті досліджується теоретико-правова природа категорії «справедливий баланс» та особливості її застосування у сфері житлових відносин. Вихідною передумовою є розуміння ідеї права як поєднання свободи, рівності та справедливості, що знаходить своє відображення як у класичних концепціях праворозуміння, так і в сучасній конституційній доктрині. Обґрунтовано, що справедливість виступає ключовою засадою права, яка визначає межі втручання держави у сферу приватних інтересів і водночас забезпечує охорону основоположних цінностей. Значну увагу приділено аналізу концепту справедливого балансу через призму розуміння приватних і публічних інтересів. Підтримується погляд, що публічний інтерес не може розглядатися як проста сума приватних інтересів, а має самостійну ціннісну природу, пов’язану із забезпеченням загального блага та стабільності правопорядку. Окремо проаналізовано специфіку житлових відносин як комплексного правового явища, що поєднує елементи приватного і публічного права. Розкрито різні підходи до розуміння права на житло, включаючи його соціальний, економічний та приватноправовий виміри, а також охарактеризовано моделі житлової політики та структури житлових правовідносин. Зроблено акцент на трансформації ролі держави – від безпосереднього забезпечення житлом до створення умов для реалізації цього права та підтримки вразливих категорій населення. Проаналізовано сучасні тенденції нормативного регулювання житлової сфери в Україні та Європейському Союзі, зокрема у контексті новітнього законодавства та європейських стандартів «належного житла». Висвітлено проблему зростання ролі приватних регуляторів і необхідності їх підпорядкування принципам правовладдя. Висновується, що справедливість балансу приватних інтересів між собою («рівновага») та їх співвідношення з публічними інтересами («домірність») досягається за різних умов. Рівновага приватних інтересів оцінюється між юридично рівних прав і обов’язків, зокрема правомірності їх виникнення та реалізації. Натомість співвідношення публічних і приватних інтересів не може визначатися як рівновага через різну природу їх походження. У цьому випадку ключовим є встановлення, чи є втручання держави у приватну сферу пропорційним (домірним) і таким, що спричиняє належний юридичний результат. Отже, категорія «справедливого балансу» виступає інструментом оцінки дій на відповідність правовим критеріям. У житлових відносинах справедливий баланс визначається через узгодження права власності та права на приватне життя, а також через оцінку меж публічного впливу на житлову сферу. 2026-04-01T00:00:00Z https://repository.ndippp.gov.ua/handle/765432198/1253 Судовий прецедент в acquis Європейського Союзу та господарському процесі України Деревянко, Богдан Володимирович; Derevyanko, Bogdan; Ніколенко, Людмила Миколаївна; Nikolenko, Liudmyla; Роженко, Олександра Вікторівна; Rozhenko, Oleksandra Статтю присвячено дослідженню ролі і значення судового прецедента в ЄС та господарському процесі України. Ціллю статті є з’ясування значення рішень Суду ЄС, ЄСПЛ, Конституційного суду України, Касаційного господарського суду у складі Верховного суду України, судів апеляційної інстанції, національних судів держав-членів ЄС у діяльності судів господарської юрисдикції України та визначення правил їх застосування чи використання під час господарських спорів і ухвалення власних рішень останніми. Було застосовано відомі методи, що спираються на матеріалістичну діалектику: порівняльно-правовий метод, аналітикосинтетичний метод, метод узагальнення, історико-правовий метод та ін. Показано, що через зближення основних правових систем у державах-членах ЄС, абсолютна більшість із яких належить до держав романо-германської правової системи, роль судового прецедента зростає. Намагання України модернізувати економічні відносини і набути членства в ЄС викликало взяття зобов’язання із забезпечення єдності судової практики, що сприяє формуванню аналогів прецедентів у господарському судочинстві і частому застосуванню судових рішень, ухвалених рініше іншими судами. Проте у самому ЄС не визначено критерії обов’язковості застосування тих чи інших рішень Суду ЄС, через що такі рішення часто беруться до уваги суддями вибірково. Відповідно, рішення, ухвалені Судом ЄС, національними судами держав-членів ЄС, які є державами романо-германської правовоїсистеми, та України, не можуть вважатися судовими прецедентами у розумінні держав англо-саксонської правової системи. Зроблено висновок про потребу в обов’язковому врахуванні господарськими судами України рішень Суду ЄС, ЄСПЛ, Конституційного суду України, Касаційного господарського суду у складі Верховного суду України, судів апеляційної інстанції, національних судів держав-членів ЄС. Проте ці рішення не повинні братися як норми права, а рішення українськими судами мають прийматися на основі норм Конституції України, законів і підзаконних актів України, а також норми актів міжнародних інституцій, згоду на обов’язковість застосування яких раніше було надано Верховною Радою України. Перспективами майбутніх наукових розвідок окреслено вироблення критеріїв і меж застосування судами рішень Суду ЄС і попередніх рішень національних судів. До таких розвідок мають долучитися і науковці з України.; The article is devoted to the study of the role and signifi cance of judicial precedent in the European Union and the commercial procedure of Ukraine. The purpose of the article is to clarify the signifi cance of the decisions of the Court of Justice of the European Union, the European Court of Human Rights, the Constitutional Court of Ukraine, the Commercial Cassation Court within the Supreme Court of Ukraine, courts of appeal, and national courts of the EU Member States in the activities of the commercial courts of Ukraine, as well as to determine the rules for their application or use in the course of commercial disputes and in rendering judicial decisions by the latter. The study employs well-known methods based on materialist dialectics, including the comparative legal method, the analytical-synthetic method, the method of generalization, the historical-legal method, and others. It is demonstrated that, due to the convergence of the principal legal systems in the EU Member States, the overwhelming majority of which belong to the civil law tradition, the role of judicial precedent is increasing. Ukraine’s efforts to modernize economic relations and obtain membership in the European Union have resulted in the assumption of obligations aimed at ensuring the uniformity of judicial practice, which contributes to the formation of precedent-like analogues in commercial litigation and the frequent application of judicial decisions previously rendered by other courts. However, the European Union itself has not established clear criteria regarding the binding force of particular decisions of the Court of Justice of the European Union, as a result of which such decisions are often taken into account selectively by judges. Accordingly, decisions rendered by the Court of Justice of the European Union, by national courts of the EU Member States belonging to the civil law legal tradition, and by Ukrainian courts cannot be regarded as judicial precedents in the sense understood within the Anglo-Saxon legal system. The article concludes that commercial courts of Ukraine should obligatorily take into account the decisions of the Court of Justice of the European Union, the European Court of Human Rights, the Constitutional Court of Ukraine, the Commercial Cassation Court within the Supreme Court of Ukraine, courts of appeal, and national courts of the EU Member States. At the same time, such decisions should not be treated as legal norms, whereas decisions rendered by Ukrainian courts must be based on the provisions of the Constitution of Ukraine, laws and subordinate legislation of Ukraine, as well as on the provisions of acts of international institutions, the binding force of which has previously been approved by the Verkhovna Rada of Ukraine. The prospects for future scholarly research include the development of criteria and limits for the application by courts of the decisions of the Court of Justice of the European Union and previous decisions of national courts. Ukrainian scholars should also contribute to such research. 2026-01-01T00:00:00Z https://repository.ndippp.gov.ua/handle/765432198/1251 Формування та реалізація державної політики у сфері охорони праці в Україні: сучасний стан і напрями вдосконалення Теремецький, Владислав Іванович; Teremetskyi, Vladyslav; Дуліба, Євгенія Володимирівна; Duliba, Yevheniia Volodymyrivna У статті досліджено окремі аспекти формування та реалізації державної політики у сфері охорони праці в Україні. Обґрунтовано, що одним із ключових орієнтирів державної політики у цій сфері є Цілі сталого розвитку ООН, зокрема забезпечення гідної праці, економічного зростання, а також збереження здоров’я працюючого населення. На підставі статистичних даних встановлено, що проблема виробничого травматизму та професійної захворюваності має системний характер як на глобальному рівні, так і в Україні, де зберігається стабільно високий рівень травматизму та смертності, зокрема в умовах воєнних дій. Проаналізовано наукові підходи до визначення поняття «державна політика у сфері охорони праці» та обґрунтовано її місце у системі соціально-трудових відносин. Розглянуто інституційний механізм реалізації державної політики у сфері охорони праці, зокрема повноваження Державної служби України з питань праці, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування, а також проаналізовано нормативно-правове забезпечення, включаючи закони України, підзаконні нормативно-правові акти та галузеві правила з охорони праці. Встановлено, що, незважаючи на наявність розгалуженої нормативно-правової бази, ефективність реалізації державної політики залишається недостатньою. До основних проблем віднесено фрагментарність законодавства, дублювання правових норм, неефективність публічного адміністрування, недостатній рівень державного нагляду, а також переважно реактивний характер системи охорони праці, орієнтований на реагування на наслідки, а не на їх попередження. З урахуванням змін у міжнародних стандартах, зокрема визнання у 2022 році безпечного і здорового робочого середовища одним із фундаментальних принципів і прав у сфері праці, обґрунтовано необхідність удосконалення державної політики у цій сфері. Запропоновано основні напрями її розвитку, серед яких перехід до превентивної моделі управління професійними ризиками, підвищення ефективності публічного адміністрування, гармонізація національного законодавства з міжнародними стандартами, впровадження людиноцентричного та інклюзивного підходів, розвиток соціального діалогу та посилення превентивної складової. The article examines aspects of the formation and implementation of occupational safety state policy in Ukraine. It is substantiated that one of the key orientations of state policy in this area is the UN Sustainable Development Goals, particularly the goals of ensuring decent work, promoting economic growth, and protecting the health of the working population. Based on statistical data, it is established that the problem of industrial injuries and occupational morbidity has a systemic nature both at the global level and in Ukraine, where a consistently high level of injuries and mortality remains, particularly in the conditions of hostilities. Scientific approaches to defining the concept of «occupational safety state policy " are analyzed, and its place in the system of social and labor relations is substantiated. The institutional mechanism for the implementation of occupational safety state policy іs considered, in particular, the powers of the State Service of Ukraine on Labor Issues, ministries and other central bodies of executive power, local state administrations and local self-government bodies, as well as the regulatory and legal support, including the laws of Ukraine, by-laws, and legal acts and sectoral rules on labor protection. It is established that, despite an extensive legal framework, the implementation of state policy remains insufficient. The main problems include the fragmentation of legislation, duplication of legal norms, inefficiency of public administration, an insufficient level of state supervision, and the mainly reactive nature of the labor protection system, focused on responding to consequences rather than preventing them. Taking into account changes in international standards, in particular the recognition in 2022 of a safe and healthy working environment as a fundamental principle and right in the field of labor, the need to improve state policy in this area is substantiated. The main directions of its development are proposed, including transitioning to a preventive model of occupational risk management, increasing the efficiency of public administration, harmonizing national legislation with international standards, implementing human-centered and inclusive approaches, fostering social dialogue, and strengthening the preventive component. 2026-04-27T00:00:00Z